Їхала в відпустку до бабці. Як сказати у відпустку, скоріше на каторгу. Кожне літо когось туди відправляли на допомогу бабусі.
Її я безмежно любила, але все її господарство, городи, свиней і корів терпіти не могла, рівно так само як і пити молоко чи їсти сало, бо ненавиділа їх.
Ось я розмістилася на своїй поличці і заснула. Коли вже прийшов час прокидатися я зрозуміла, що стала неприємність. Вкрали взуття в поїзді. Спала на верхній полиці, прокидаюся, на наступній станції виходити, а взуття немає. Обшукала весь вагон.
Люди іржуть, весело ж. Деякі підколювали, хтось дивився з осудом, дехто рахував мене навіженою, я плачу, мені ще на автобусі їхати додому, а я в шкарпетках, багато речей не брала, бо це ж село, для чого тут?
Допоміг один хлопець – дав свої в’єтнамки. І ось сиджу я на вокзалі в шльопанцях на 6 розмірів більше, заплакана. Люди косяться. І прикро, і сумно, і смішно.
Дякую йому. Але розговорилися, виявляється він з бабусиного села. Тепер у мене є ціль туди їхати, як мінімум тому, щоб потім віддати взуття.
А ще, він мені дуже сподобався. Тільки от шкода що це не буде тривати більше ніж 3 місяці літа, навіть якщо щось вийде. Чи варто щось починати, чи віддати тапки і забути?
Дві великі дорожні сумки біля дверей – і Кіра ще навіть не вставила ключ у…
Щойно Мілана зняла пальто, як з кухні до неї долетів голос чоловіка. — Захаре, годі…
Ніна заміж вийшла у двадцять три, наче не рано, й не пізно. Всі вважали, що…
Коли Таня прийшла додому, вдома її напружено чекали батьки. І обличчя у них були такі…
У п'ятницю вранці Максим надіслав реквізити рахунку та коротке повідомлення: - Світлано, сьогодні треба двісті.…
- Ви що, справді думали, ніби тарілка каші з котлетками дає вам право на трикімнатну…