На весіллі своєї племінниці я познайомився з її подругою Вікою. Я був з дружиною, та й вона була не одна. Кілька разів запрошував її танцювати, доки дружина не зробила мені зауваження. Потім сказала, що нам час іти додому.
Я відмовився, і вона пішла сама, хоча знав, що вдома на мене чекає скандал. Якщо моя дружина була з якоїсь причини на мене сердита, то після гучної сварки, вона мала звичку зі мною не розмовляти тижні зо три.
Але це мене не зупинило, дуже сподобалася мені ця дівчина. Я знав, що неправий, що старший за неї, але нічого не міг з собою вдіяти. Ми обмінялися номерами телефонів, але я не поспішав їй дзвонити, думав, що на відстані моє захоплення минеться і я повернуся до старого життя, але цього не сталося.
Віка подзвонила першою, і ми домовились про зустріч. Познайомилися ближче, виявилось, що у нас багато спільного. Але наважитись на щось серйозне, я не міг. У мене сім’я, діти та й вона давно живе з хлопцем цивільним шлюбом. Домовилися про нову зустріч, але вона чомусь не прийшла.
Через тиждень вона поїхала відпочивати, звичайно ж не одна. Не приховую, мене це чомусь зачепило, хоч якесь у мене було право на ревнощі. Щодня я чекав, що вона зателефонує, і коли вже втратив будь-яку надію, вона зателефонувала і сказала, що все добре обміркувала і нам не можна більше бути разом.
Вона не хотіла руйнувати мою сім’ю і свої стосунки, і тому незабаром вийшла заміж. Більше я її ніколи не бачив. Образи у мене на неї немає, залишився лише біль розлучення та відчуття самотності. І ще спогади. Але в одному вона була не права, що не хотіла заважати моєму сімейному життю. З дружиною ми незабаром розлучилися. За іронією долі, вона незабаром вийшла заміж за людину, з якою вона мала роман уже понад рік. Що це, випадковість чи покарання?