Жила-була дівчинка. Її звали Даша. Жила вона в маленькому селі. У дитинстві у неї не було подруг, так як в селі не було дівчаток її віку. Але був у неї один друг. Його звали Саша. Даша росла з багатьма хлопцями, але найкращим другом був саме Саша. Вони дружили, росли разом, завжди і всюди були разом.
Різниця у віці була 1 рік і 7 місяців. У обох є фотографія, де вони стоять такі щасливі. Фотка була кумедна. Сашко був у кепці, а Даша в капелюсі. Він був у футболці, а вона в сорочці. Він був одягнений в шорти, а вона в колготки. Він був в шлёпках, а вона в чоботях. Ще мило трималися за свої маленькі ручки.
Дівчинка Дашенька виросла і стала підлітком Дашею. І, сама не знаючи як, закохалася в того милого хлопчика Сашка. Даша любила його сильно.
Одного разу, коли вона була в п’ятому класі, до неї прийшла валентинка. У той день було 14 лютого. Валентинка була така велика. І була вона від нього. Даша була рада, але вона тоді його ще не любила. Саші подобалась Даша. І в шостому, і в сьомому класі Саша подобався Даші. І вона здогадалася, що Це-ЛЮБОВ.
Вони спілкувалися, але не як хлопець з дівчиною. Даша плакала, страждала. Адже вона любила його всім серцем. Ви запитаєте «А він?» А він що? А він нічого. Саші було плювати на неї. Її подруги вважали що Саша любить Дашу. Адже у них були вечори, де вони просто сиділи і розмовляли. Адже дійсно, коли спілкуєшся з людиною наодинці, вона здається тобі зовсім іншою людиною. Саша обіймав її і вона була така щаслива. Ну кому не приємно коли тебе обіймає кохана людина?
Час летів. Даша все ще любила Сашу. А він змінився. Став гуляти по клубах. Не звертав на неї увагу. А Даша лежала і згадувала ті моменти, де вони були дітьми, як дружили, як були щасливі. Згадувати її було нелегко. Від спогадів у неї котилися сльози. Сльози кохання без взаємності. Але ніхто не бачив її сліз. Тільки вона сама.
Може виїхавши в місто вона розлюбить його. Може ні. Але забути його вона ніколи не зможе. І вона коли-небудь буде щаслива. Може з ним. Може з іншою людиною.
