Моя наречена дуже красива. Я її любив, точніше і зараз люблю, але ми розійшлися. Справа в тому, що 8 років я прожив в квартирі з собакою. Він мій друг, мій член сім’ї. Жінок було багато, але ні одна не змогла теж полюбити Руслана – мою вівчарку.
З Любою я познайомився в ресторані, вона працювала там адміністратором. Всі офіціанти були зайняті, тому вона підійшла до мене обсудити столик.
І тут понеслося. Вона дуже мені сподобалася. Ми проводили разом багато часу, в основному у неї вдома, так як вона допізна працювала, я забирав і відвозив її на роботу і додому. В мене вдома ми бували рідко. І тут ми вирішили з’їхатися.
Речей у неї було не багато. За це окреме дякую, тому що ті дівчата, які у мене жили ледь не всю квартиру завалювали різними засобами, речами, панчохами.
Люба була стримана в виборі, в стосунках, у всьому. Єдине що її дуже нервувало це мій пес. З перших днів він її не злюбив. І це стало реальною причиною того, що ми постійно сварилися з нею.
Сварилися сильно, часто і майже завжди через дрібниці. А в результаті в неї виявили алергію на собачу шерсть.
Я розумію що вона не винна, але постало питання що робити з собакою. Ми посварилися, вона сказала що для неї собака важливіша ніж вона. Я бовкнув щось про те, що є ж якісь пігулки від алергії.
Це була моя помилка. Але і її зрозуміти не можу. Як так, це ж треба, сказати що моя собака не дає їй спокійно дихати. Та це не собака, це друг. Коротше я вказав їй на двері і вона пішла.
Більше ми не зустрічалися. Я не хочу аби жінка вказувала мені кого обирати. Так, зараз мені важко, дуже, але тим не менше я переживу це, разом зі своїм другом, а жінку знайду іншу, не біда.