Все настільки складно, коли доводиться любити по-справжньому одну людину, а жити з іншою

Хочу поділитися з вами своєю життєвою історією, але прошу вас – не судіть суворо, абсолютно кожен з нас схильний до сюрпризів долі, і ніхто не від чого не застрахований.

Мені 23 роки. Два роки тому я була заручена за хлопцем 30 років, зараз ми живемо у цивільному шлюбі. Все починалося дуже красиво: людина досягла мене вчинками, спочатку ж я була впевнена, що не буду з ним. У спільному житті він проявив себе зовсім інакше. Постараюся пояснити коротко.

Дівчина я доволі симпатична, доглянута завжди, шанувальників дуже багато, навіть перебуваючи у стосунках – він усе це бачить і знає. І наперекір, він завжди чимось незадоволений, тримає мене в дуже жорстких рамках. Людину цю я дуже любила і завжди радувала, доки терпіння не стало на межі. Я завжди хотіла хорошу зразкову сім’ю, але одружуватися він відмовлявся, жив наче на своє задоволення.

Я багато мовчала та терпіла. Він постійно опускає мене морально, намагається виліпити якийсь свій ідеал, каже, що я підходжу, але «треба доопрацювати». Забороняє фарбуватися, волосся тільки розпущене, не дай Боже якщо зроблю хвостик або дульку – це війна. Я вічно не так одягаюся, а він одягається – простіше нікуди. По суті своїй як тиран, змушує завжди займатися спортом, щоб я не набрала, хоча я дуже струнка, і багато хто каже, що мені більше їсти треба.

Бувають рідкісні приємні моменти. Але я настільки втомилася від цього, що перестала все це сприймати, хоч раніше близько сприймала до серця, завжди плакала. Сухий і черствий чоловік, і на цьому ґрунті в мене опустилися руки. Тепер ця людина вимагає від мене дітей та офіційного шлюбу, тому що йому «вже пора», але змінюватись він не збирається. У мене сумніви, не хочу ризикувати, охололо все через таке ставлення.

У такий важкий період, коли не вистачало міцної та надійної опори, на моєму шляху з’явилася дуже добра, уважна людина. Чоловік, якому 40 років, він набагато старший за мене, і ми дійсно по-справжньому покохали один одного. Через деякий час почуття зміцніли. Але він одружений, у нього дорослі діти.

Я не хочу і не руйнуватиму чужу сім’ю, але ця людина не відпустить мене, і не хоче, щоб я жила в таких суворих умовах. За чоловіком 40 років я як за кам’яною стіною – відчуваю, що потрібна людині. А у стосунках із чоловіком я вільний птах: він ніколи не подзвонить, не дізнається, де я, з ким я, куди поїхала.

Писати можна багато, але я не знаю як мені бути. Я справді шалено покохала цього чоловіка, не бачу сенсу життя без нього. Він заповнив своїм приходом порожнечу у душі. Він теж твердить про те, що не зможе без мене, я для нього – все, але треба буде трохи зачекати.

Все настільки складно, коли доводиться любити по-справжньому одну людину, а жити з іншою… Чи варто тримати такі порожні стосунки, як у мене в цивільному шлюбі, якщо виключити історію чоловіка, якого люблю?