Нещодавно я народила свою першу дитину. Коли завідувачка відділення побачила, як я збираюся назвати сина, вона подивилася на мене як на дурну. Сказала, що я не в своєму розумі і зовсім не думаю про те, що чекає на мою дитину.
Але я мовчати не стала і зі злою усмішкою відповіла:
«Ось тільки не треба мене повчати. Я у вас дозволу питати не зобов’язана. Це моя дитина, і мені йому ім’я обирати!»
А потім вийшла з кабінету, грюкнувши дверима. Що за нетактовна жінка!
Слухати нотації я не збиралася. Тим більше я легко зможу оформити свідоцтво про народження і без сторонньої допомоги. Щоправда, у РАГСі історія повторилася. Працівниця глянула на мене і спитала: «Ви впевнені, що хочете вибрати саме таке ім’я?»
Я не витримала і визвірилася на неї. Налякала її, що викличу начальство, якщо вона не продовжить робити свою роботу.
Після виписки треба було вирішити кілька запитань. По-перше, облаштуватись у квартирі у мами, бо жити нам з малюком більше було ніде. По-друге, сходити до юриста та з’ясувати, яким чином я зможу отримувати аліменти.
Найприкріше, що мама теж не розуміє мого вибору імені для сина: «Як можна було назвати дитину таким жахливим ім’ям? Ти про майбутнє свого сина подумала? Уяви, що на нього чекає в садку, школі. А що буде, коли він піде до армії? Його ж просто засміють! Скільки комплексів породжує неправильно підібране ім’я! Одумайся, дочко».
Мені дуже не хотілося сваритися з мамою, але вибору не було. Я висловила їй все, що думаю про цю ситуацію, але мати не вгамувалася:
«Та ти просто егоїстка! Подумай про те, як твій син влаштовуватиметься на роботу, створюватиме сім’ю. Цікаво, яке по-батькові буде у його дітей? Як воно звучатиме? Ангеліно, ти псуєш дитині життя!»
Не уявляю, як житиму з нею під одним дахом. Цього всього могло б не бути, якби батько моєї дитини не покинув нас незадовго до пологів. Щоб вирішити питання з аліментами, я поїхала до юриста. Але там на мене чекав ще один сюрприз.
Юрист поставив мені купу питань, відповіді на які його зовсім не порадували. Наприклад, те, що з Андрієм ми разом не жили та стосунки не узаконили. Я навіть не знаю його прописки, бо він приїжджий. Зазвичай він жив у своїх друзів, а ми зустрічалися в мене вдома.
Встановити батьківство можна у судовому порядку, але юрист повідомив, що йому треба порадитись із колегами. Я дуже розлютилася: «Мені радили вас як одного з найтямущіших фахівців у цьому місті. А ви заявляєте, що вам потрібна ще чиясь порада?!»
Юрист відповів: «Ми зіштовхнулися із серйозною проблемою. Вирішити її просто та швидко, на жаль, неможливо. Щоб встановити батьківство, необхідно знати ім’я батька вашої дитини, дату народження. Ви його паспорт бодай раз бачили? Може, він і не своїм ім’ям представлявся вам».
Я залишила юристу всі документи, які я мала, і поїхала додому. У передпокої я почула, як мама няньчиться з моїм сином: «Зайчик мій ненаглядний, Бодечка!»
Коли я почула це, відразу влетіла в кімнату і крикнула: «Який він тобі Бодечка?! Він Богодар! Дитина, подарована мені богом! Як же мені все це набридло!»
Але мама ніби мене не чула і продовжила говорити з малюком: «Онучку мій рідний, ти ще зовсім маленький, а твою маму всі дістали. І я, і лікарі, і сусіди, і навіть юрист дістав! Боюся уявити, що буде, коли ти підеш у дитячий садок. І Богданом будеш, і Бодею, і Богом… Мати твоя, мабуть, узагалі посивіє».
Мене дуже зачепили ці слова, і я замислилась. Подумую поміняти синові ім’я, доки не пізно. Але чи це правильно?
