– Ви вибачте, звісно, ​​але я на таке не підписувалася! У мене немає стільки часу, щоб працювати, доглядати дітей та недієздатного чоловіка. Це все-таки ваш син. Ось і доглядайте його

– Мамо, цього тижня нам не вдасться приїхати до вас у гості, – в голосі Андрія чулася прикрість, але він намагався її не демонструвати.

– А що так? – спитала Валентина Василівна, хоч чудово знала, чому її син усе рідше й рідше відвідує батьків.

– Та ми з Оленою та дітьми хотіли поїхати на турбазу. Поки погода хороша, хочемо позасмагати трохи.

– Ви й у погану погоду припинили до нас їздити. Ми з батьком чекаємо на тебе та онуків, а ви все не приїжджаєте.

– Обов’язково приїдемо, але наступного разу. Добре, мамо? Ну, гаразд. Мені час. Роботи багато.

Андрій не бачив батьків уже кілька місяців. Щоразу, коли він казав дружині, що треба було б з’їздити до села, Олена відразу вигадувала інші види сімейного відпочинку.

Жінка не любила свекруху, тому не хотіла витрачати вихідні на нудні поїздки в сільську місцевість.

Ось і цього разу, коли Андрій заїкнувся про село, Олена одразу заявила, що забронювала будиночки на туристичній базі біля величезного водосховища.

– Ти хочеш поїхати туди цими вихідними? – Чоловік був здивований, що його дружина вирішила вирушити на природу ще до початку літнього сезону.

– А чому б і ні? Сонце пече, листя вже розпустилося. Щоправда, вітер холодний, але нічого страшного.

– Гаразд, – погодився чоловік.

Приїхавши на водосховище, родина розташувалася в одному із затишних будиночків. Вони розвантажили всі речі й одразу почали готувати м’ясо на грилі.

Поки діти грали біля води, Олена нарізала овочі, а Андрій зібрав гілки у найближчому лісі та розпалив багаття в мангалі.

Коли м’ясо було готове, подружжя з дітьми сіло за стіл і стало із задоволенням їсти шашлики.

– Тату, а що це за вухом? – поцікавився молодший син.

– А що там? – Андрій торкнувся шиї й намацав м’який горбок.

– Андрію, на мою думку, це кліщ, – припустила Олена. – Стривай, я зараз його зніму.

Після нескладних маніпуляцій жінка прибрала комаху, і кинула її у вогонь, який досі палав неподалік.

– А навіщо його спалила? Хіба його не треба було відвезти в лабораторію? Взагалі, ці кліщі бувають заразними.

– Андрію, – Олена зиркнула на чоловіка, – ти зараз поїдеш за сто п’ятдесят кілометрів, щоб здати цього таргана на аналіз?

– В інших країнах таких кліщів взагалі ніхто не обстежує. Якщо людина хворіє, то вони її просто лікують, і все. Тож не хвилюйся щодо цього.

Слова дружини чоловіка заспокоїли, але ненадовго. Приблизно за два тижні після відпочинку на природі Андрій відчув себе погано. Спочатку його мучила сильна лихоманка, а потім почалися нестерпні головні болі.

Про те, що це нездужання було пов’язане з укусом комахи, чоловік зрозумів надто пізно, коли в нього порушилася координація рухів.

– Вас за останній місяць не кусали кліщі? – ніби ненароком запитав лікар, коли до нього звернувся Андрій.

– Кусали, – відповів чоловік, і по його спині пробігли мурашки. – Це може бути пов’язано?

– Ще і як! – Вигукнув лікар і призначив пацієнтові аналізи.

За кілька днів підтвердилися найстрашніші побоювання Андрія. Виявляється, та комаха на туристичній базі була зараженою, і тепер чоловік страждав від серйозного захворювання.

– Не хвилюйся, – сказала Олена, коли почула від чоловіка про діагноз, – я десь читала, що організм людини сам здатний подолати цю інфекцію.

Але цього разу Андрій не став сліпо довіряти думці дружини, що начиталася. Він узяв результати аналізів та пішов у лікарню. Там лікарі призначили чоловікові спеціальні уколи, які мали подолати недугу.

Однак усі ці препарати не надто допомогли Андрію. Лікарі говорили, що треба було робити ін’єкції у перші дні після укусу, а зараз уже надто пізно.

Передавши слова фахівців Олені, чоловік розраховував на її підтримку. Але та лише посміхнулася і сказала, що медпрацівники завжди наганяють на пацієнтів остраху.

– Стривай трохи, і все буде нормально, – відмахувалася жінка.

Але вже нормально нічого не було. З кожним днем ​​Андрію ставало все гірше та гірше. У результаті він потрапив до лікарні, де йому зробили знімки та виявили серйозне запалення.

Вже за місяць після початку перших симптомів хвороби чоловіка прикувало до ліжка. Він перестав нормально ходити та погано розмовляв.

Тільки зараз Олена зрозуміла, що весь цей час вона помилялася. Організм її чоловіка не зреагував на інфекцію належним чином, і вірус уразив його нервову систему.

Лікарі врятували Андрію життя, але вберегти його від недієздатності вони не зуміли.

– Ми виписуємо вашого чоловіка, – сказав лікар Олені після чергового огляду пацієнта. – Нині стан чоловіка стабільний.

– Якщо ви займатиметеся з ним щодня і даватимете йому спеціальні препарати, то якість його життя цілком може покращитися.

– Як? – після слів лікаря жінка жахнулася. – Хіба ви не лікуватимете його до повного одужання?

– На жаль, це неможливо, – розвів руками лікар. – Він здатний почати ходити, сам харчуватися, розмовляти, але для цього потрібно багато роботи та часу. Тепер це ваше завдання. Ви можете найняти медперсонал додому, а з лікарні ми його випишемо.

Олена не стала сперечатися із фахівцем. Хоч їй і не хотілося няньчитися з Андрієм, але подітися їй було нікуди.

Спочатку жінка дбала про чоловіка. Вона купувала йому дорогі ліки, наймала масажистів, лікарів. Але так тривало недовго. Незабаром Олена здалася. Вона була молода і не хотіла до кінця життя його доглядати.

Зібравши речі чоловіка, жінка попросила двох сусідів перенести Андрія в її машину. Після цього вона відвезла чоловіка до села та передала його в руки батьків.

– Ви вибачте, звісно, ​​але я на таке не підписувалася! У мене немає стільки часу, щоб працювати, доглядати дітей та недієздатного чоловіка. Це все-таки ваш син. Ось і доглядайте його!

Батьки Андрія дізналися про хворобу сина лише нещодавно. До цього Олена намагалася не говорити свекрам про те, що трапилося.

Коли Валентина Василівна та Ігор Валерійович побачили свого сина наполовину паралі зованим та нездатним сказати жодного слова, вони були шоковані.

Для батьків це стало, як стусан під дих. І все ж таки вони розуміли, що тепер саме вони повинні ставити на ноги сина.

Вони витратили всі накопичення на його реабілітацію. Через два роки наполегливої ​​роботи старання батьків таки дали свої плоди.

Згодом здоров’я Андрія трохи покращало. Він заговорив, хоч і повільно, а потім підвівся і почав самостійно пересуватися, щоправда, з палицею.

Такий прогрес у чоловіка лікарі називали не інакше, як диво. Зазвичай такі пацієнти назавжди залишалися прикутими до ліжка.

Але Андрію дуже пощастило з батьками, які так дбали про нього, що він ніяк не міг підвести їх. Було важко, часом навіть нестерпно. Але разом вони змогли здійснити диво!

– Сьогодні прийде Наталка робити тобі уколи, – сказала Валентина Василівна, зазирнувши у спальню до сина.

– Добре, – посміхнувся він. Між ним та знайомою сусідкою, яка тричі на тиждень приїжджала з районного центру, давно виникла симпатія.

Наталя не була медсестрою, вона була волонтером, який допомагав людям у скрутній ситуації. Цього разу Андрій вирішив зізнатися Наталі у почуттях і навіть підготував для неї подарунок.

Чоловік розумів, що Наталя може не відповісти йому взаємністю, але в ньому все одно жевріла надія.

Якось його вже покинула дружина, яка не захотіла няньчитися з хворим чоловіком, тому в Андрія був вироблений своєрідний імунітет до подібних вчинків.

Проте Наталя була не такою безвідповідальною, як Олена. У неї теж були діти та робота, але вона не злякалася труднощів, пов’язаних із турботою про нього. Жінка зраділа, коли Андрій зізнався їй у почуттях і відповіла йому взаємністю.

Через пів року вони одружилися. Наталя перевезла чоловіка до свого приватного будинку у районному центрі. Спочатку Андрію було ніяково тому, що він сидів на шиї у коханої жінки.

Але потім він вигадав, як вийти з цієї ситуації. Чоловік купив свійських птахів і, піклуючись про них, став потихеньку заробляти на продажі курячих яєць та м’яса.

Всі ці роки Олена з дітьми, як і раніше, жила в місті. Протягом останніх двох років вона змінила безліч чоловіків. Однак Олена не звикла жити поза шлюбом, тому весь час шукала собі гідного чоловіка.

Ось тільки знайти доброго та працьовитого в Олени так і не вийшло. Їй весь час траплялися то пройдисвіти, то зрадники, то взагалі, якісь аб’юзери.

Після чергового розриву з кандидатом у чоловіки до Олени дійшли чутки, що її колишній чоловік більш-менш відновився і вже веде нормальний спосіб життя.

Олена вирішила, що буде непогано, якщо вони з Андрієм знову зійдуться. Вона сіла в машину і поїхала до села, куди кілька років тому сама відвезла немічного чоловіка.

– Здрастуйте, – увійшовши у двір, Олена звернулася до свекрів, які поливали грядки. – А я ось Андрія вирішила провідати. Хотіла дізнатися, як він живе.

Переглянувшись, батьки Андрія оторопіли від такого нахабства.

– Стільки років не приїжджала й онуків не привозила, а тепер вирішила провідати, – посміхнулася Валентина Василівна. – Тільки пізно. Немає тут Андрія.

– Як? – ахнула Олена. – Коли його не стало?

– Тіпун тобі на язик! Наш син здоровіший за всіх здорових. Він уже одружений й кілька місяців живе в іншому місці.

– Одружений? – раптом засміялася Олена. – Ви жартуєте? Кому ж потрібний такий інв.алід?

– Нормальній, люблячій та добрій жінці він потрібен, – відповів колишній свекор, відклавши роботу. – І він цілком щасливий. Тож не смій втручатися в його життя!

Коли Олена зрозуміла, що вони не жартують, посмішка з її обличчя зникла.

– А як же це? У нас же спільні діти!

– О! Про дітей вона згадала! – розлютилася Валентина Василівна. – А коли ми просили привозити онуків, щоб вони побачилися з хворим батьком, то ти про це навіть не думала.

– Я ж працювала. Розумієте? Я не мала стільки вільного часу!

– А тепер що, знайшовся? – крикнув Ігор Валерійович і глянув на колишню невістку.

– Слухай, Олено, йди, поки мій чоловік тебе силою не вигнав! – сказала Валентина Василівна. – Ми передамо Андрієві, що ти приїжджала. Він від своїх дітей ніколи не відмовлявся. Тож Андрійко буде радий, якщо вони до нього приїдуть.

– Ну, ні! – розлютилася Олена. – Я своїх дітей у чужий будинок відпускати не збираюся!

– А це вже не тобі вирішувати, а суду! – раптом гаркнув Ігор Валерійович. – Не дозволиш Андрієві зустрічатися з дітьми, то він їх у тебе відсудить!

На цю репліку чоловіка Олена лише пирхнула. Вона більше не стала сперечатися зі свекрами, злякавшись, що буде тільки гірше.

Залишитися одній, без чоловіка та дітей, жінка категорично не хотіла. У результаті вона була змушена піти на поступки та погодилася відпускати синів до Андрія.

Коли Олена вкотре привезла дітей до районного центру, де проживав її колишній чоловік, вона перекинулася із ним парою слів.

– Ти це… Пробач мені за те, що я тебе покинула.

– Я вже давно пробачив тобі, – кивнув Андрій. – Просто так у цьому житті нічого не буває. Той кліщ, через який я став інва.лідом, надав мені послугу. Якби не він, я б ніколи не пізнав справжньої любові до жінки. Тож я не тримаю на тебе образи.

Після цих слів чоловік пішов за ворота, а Олена так і залишилася стояти на вулиці у змішаних почуттях. Було фізично погано від зізнання Андрія.

Вона думала, що він її любив… А виявилося, що ні. Більше вона намагалася ніколи не зустрічатися з колишнім чоловіком, і не згадувати про цю неприємну розмову.

Вийти заміж вдруге їй так і не вдалося. Не дарма ж кажуть, що шляхи Господні не звідані, і кожен отримає за діяння свої…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!