– Я в цю хату вклав здоров’я! – Ти віддаси мені половину за ремонт! Інакше я нікуди не з’їду. Житиму тут із принципу. Маю повне право на свою частку! – Репетував майже колишній чоловік, поки вона не дістала взуттєву коробку

– Ти мені все компенсуєш! До останньої гривні! – Жора з силою запхав згорнутий пуховик у дорожню сумку. Блискавка розійшлася на середині, але він просто висмикнув собачку назад і смикнув знову, вже з матюком.

Валя мовчки стояла біля дверей у спальню. Руки в кишенях домашніх штанів. Жодних сліз, жодних умовлянь.

Вона просто спостерігала, як людина, з якою вона прожила чотири роки, методично вигрібає свої речі з її шафи.

– Я в цю хату вклав здоров’я! – Чоловік обернувся і тицьнув пальцем у бік пофарбованої стіни.

– Ти віддаси мені половину за ремонт! Інакше я нікуди не з’їду. Житиму тут із принципу. Маю повне право на свою частку!

Вони розлучалися голосно і некрасиво. Точніше, голосно розлучався лише Жора. Тиждень тому він раптово оголосив, що втомився від рутини, що Валя його «не надихає», і що двадцятидворічна Аліна з відділу логістики розуміє його тонку натуру набагато краще.

Валя скандалів влаштовувати не стала. Вона просто дістала з антресолі старі сумки чоловіка та поклала їх на ліжко.

Але йти тихо з однією валізою в плани Жори не входило. Квартира належала Валі. Батьки купили цю двушку ще на третьому курсі інституту. І тепер ображене его Жори вимагало матеріальної компенсації за витрачені роки.

– З якого дива навпіл? – Валя не підвищувала голосу. Вона за цей тиждень жодного разу не зірвалася на крик.

– З такого! – Жора штовхнув порожню коробку з-під взуття, що валялася на підлозі.

– Я кахлі у ванній клав? Клав! Шпалери в цій спальні клеїв? Клеїв! Та я тут спину зірвав на твоєму довбаному будівництві! А ти тепер хочеш мене на вулицю з голим задом виставити?

– Ти жив тут безплатно чотири роки, – вона притулилася плечем до одвірка. – За комуналку платила я. Продукти переважно купувала я. Твоя зарплата чудово розчинялася на твої ж бензини, запчастини та обіди з пацанами.

– Це інше! – Жора випростався, уперши руки в боки. Він щиро вірив у те, що говорив. – Ремонт – це серйозні витрати! Моя праця коштує дорого. Плюс будматеріали!

Жора витримав значну паузу, спостерігаючи за реакцією дружини.

– Я тут днями прикинув, там виходить кругленька сума. Або віддаєш по-доброму, або я до суду піду. Я дізнавався, закон на моєму боці, якщо доведу, що вклався!

Вхідні двері в коридорі грюкнули. Валя навіть не здригнулася. Вона випадково побачила у вікно його машину. Жора ще вранці зателефонував до свого друга Серьоги та попросив приїхати допомогти з речами.

Заодно Сергій мав стати вдячним глядачем у цій виставі одного актора.

– Привіт, – долинув із коридору глухий голос Сергія.

Він тупцював біля порога, явно не бажаючи проходити далі передпокою.

– Сергію, проходь, не соромся! – Жора відразу ж пожвавішав. У його голосі з’явилися нотки начальника.

– Дивись, як мене тут розкуркулюють. Чотири роки батрачив, а тепер пішов геть, холоп!

Сергій ніяково протиснувся до спальні. Він уникав дивитись на Валю. Переминався з ноги на ногу, смикаючи ключі від машини. Йому явно було не комфортно брати участь у чужій брудній білизні, але дружба зобов’язувала.

– Жоро, давай швидше, га? У мене там машина на аварійці стоїть, перекрив проїзд.

– Так ми швидко! – Жора схопив стос футболок.

– Ось тільки з боргами розберемося. Валь, я чекаю на переказ. Я на ці гроші з Аліною житиму, доки ми квартиру не наймемо нормальну.

Валя чудово пам’ятала той ремонт. Це було три роки тому. Жора тоді здебільшого димів на балконі та критикував майстрів, яких найняв тесть для чорнової роботи.

Сам благовірний дозволив собі лише наклеїти шпалери в спальні та кілька разів винести сміття. Причому наклеїв криво, так що малюнок біля вікна не збігся і довелося закривати це неподобство щільними шторами.

А матеріали? Її батько особисто мотався будівельними ринками на своїй машині, торгувався, замовляв доставку та оплачував найбільше.

– Жоро, ти ж будматеріали не купував, – Валя дивилася на нього спокійно. – Від слова зовсім!

– Та ти що! – Він розвів руками, звертаючись більше до Сергія, ніж до дружини.

– Сірий, ти чуєш? А хто вибирав кахлі? А ламінат? Та я всі вихідні будівельними магазинами мотався, поки ти з подружками каву пила по кав’ярнях! У тебе амнезія, Валю?

Серьога кашлянув у кулак і глянув у стелю.

– Слухай, Жоро… ну ви б потім це вирішили. Давай сумки у багажник кинемо.

– Ні, ми вирішимо це зараз! – Жора увійшов у раж.

– Я не збираюся дарувати їй свої гроші! Я чоловік, я в будинок вкладався! А вона мене тепер, як пса жене.

У цей момент у кишені куртки, що висіла на стільці, задзвонив телефон. Жора смикнувся, дістав апарат і подивився на екран.

– Мама дзвонить, – сказав він тоном, що не віщує нічого доброго. – Тихо всім.

Він натиснув кнопку приймання і, мабуть, для більшого ефекту, увімкнув гучний зв’язок.

– Синочку! – Голос Тамари Іллівни заповнив кімнату. Вона завжди говорила так, наче стояла на трибуні. – Ти зібрав речі? Ця… жінка ще там?

– Тут вона, мамо. Збираюсь ось. Сергій приїхав допомогти.

– Сергій молодець. А ти скажи цій своїй… Валі. Нехай повертає гроші за ремонт! – Тамара Іллівна мовила це голосно та впевнено.

– Я чудово знаю, скільки ти туди вбухав, ти ж сам мені всі вуха продзижчав! Ти всі вечори там спину гнув, світла білого не бачив!

Вона на мить перевела дух, але відразу пішла в нову атаку.

– Усю зарплату до гривні в цю її будку ніс! Якщо вона не віддасть половину, ми підемо до суду. Я знайду хорошого адвоката, Жоро. Ми її світом пустимо за таке ставлення!

Валя слухала цей монолог, притулившись до стіни. Жоден м’яз на її обличчі не здригнувся.

Сергій став кольором вареного буряка і почав активно вивчати малюнок на тому самому криво наклеєному шматку шпалер.

– Мамо, ми саме це обговорюємо, – гордо відповів Жора. – Я їй свої умови висунув. Чекаю ось.

– Не поступайся ні гривні! – Не вгамовувалася свекруха.

– Вона на всьому готовому чотири роки просиділа. Хоч би раз дякую сказала. Все, синочку, цілую. Чекаю на тебе ввечері, котлеток насмажила.

Жора скинув виклик і переможно глянув на дружину.

– Чула? У мене є свідки. Я матері всі вуха продзижчав, тепер вся рідня знає, скільки я сюди вклав. Тож давай по-доброму. Переказуй триста тисяч, і ми квити. Це навіть менше половини, я по-божому рахую.

Валя відліпилася від одвірка.

– Сергію, – вона вперше подивилася на нього. – Зроби ласку. Допоможи йому цю важку сумку в коридор витягнути. А то він надірветься, хто тоді Аліну на руках носитиме.

Сергій кивнув, швидко схопив сумку за ручки та потягнув її до виходу. Йому явно хотілося опинитися якомога далі від цього цирку.

Валя мовчки розвернулась і пройшла до вітальні.

Вона не стала нічого шукати чи ритися в ящиках. Просто підійшла до нижнього відділення серванта і дістала звідти звичайну взуттєву коробку, щільно закриту кришкою, без жодних написів.

Вона повернулася до спальні. Жора якраз зі злості натягнув ту саму куртку, всім своїм виглядом демонструючи, що цей будинок втрачає для нього цінність.

Валя підійшла до ліжка. Зняла кришку з коробки й висипала її вміст прямо на покривало, поруч із рештою речей колишнього чоловіка.

– Що то за макулатура? – Жора насторожено зиркнув на гору паперів.

– Пам’ять, – Валя взяла верхній папірець.

– Ті самі чеки з печатками. І банківські витяги, – вона простягла йому щільний аркуш формату А4.

– Читай.

Жора неохоче взяв папір. Серьога, який повернувся за другою партією речей, завмер у дверях.

– І що це? – Жора швидко переглянув чек і насупився. – Буд маркет. Кахлі для ванної кімнати. Клей. Затірка. І?

– Униз подивися. У графу «Платник», – Валя тицьнула пальцем у папір.

Жора примружився.

– Іван Сергійович…

– Мій тато, – рівно підтвердила Валя. – А тепер давай наступну.

Вона витягла з купи довгий магазинний чек, прикріплений степлером до накладної.

– Ламінат. Підкладка. Плінтус. Оплата карткою. Останні чотири цифри – дві п’ятірки, два нулі. Знаєш, чия це карта?

Жора мовчав. Він дивився на чек так, ніби той був написаний китайською.

– Це моя зарплатна картка, Жора!

Валя взяла ще один аркуш.

– Міжкімнатні двері. Встановлення дверей. Платник – знову Іван Сергійович.

Вона методично перебирала папери, кидаючи їх на ліжко один за одним.

– Сантехніка. Унітаз. Ванна. Змішувачі. Все сплачено з татового рахунку. О, а ось це мій улюблений!

Вона витягла маленький чек.

– Шпалерний клей і два валики. Ті самі, якими ти так героїчно ліпив шпалери у спальні. Платник – Валентина Іванівна. Тобто я.

У кімнаті стало дуже тихо. Було чути тільки, як Серьога в коридорі важко дихає.

– І що? – Жора спробував відмахнутися, але його голос дав півня.

– Мало хто там картою пікав… Я вибирав! Я час свій особистий витрачав! Я працював руками!

– Жора, ти не купив у цю квартиру жодного цвяха за власний кошт! – Валя зробила крок ближче.

– А твоя велика праця… Ну, можеш спробувати оцінити в суді наклейку шпалер і винос будівельного сміття до смітника. Ти ж це робив, га? У вихідні, коли прокидався до обіду.

Вона згребла чеки назад у коробку.

– Тільки зваж. Якщо ти заїкнешся про суд, тато із задоволенням підніме всі ці папери. Він у мене людина старого загартування. Чеки зберігає роками. Як відчував, що ти колись вирішиш свої права качати!

Жора дивився на купу чеків. Вся його пиха кудись випарувалася.

– А Сергій підтвердить, – мстиво додала Валя, вирішивши добити його при свідку. – Він же чув, як ти казав, що сам купував.

– Я взагалі нічого не чув. Жоро, у мене там сигналка репетує, я в машині чекаю! – Серьога позадкував у коридор.

Він швидко розвернувся і майже бігцем покинув квартиру. Стукнули вхідні двері.

Жора залишився віч-на-віч із Валею. Він відкрив рота, щоб сказати щось ще. Щось про Аліну, про те, що йому взагалі не потрібні подачки від її родини. Про те, що він сам заробить мільйони.

Але слова застрягли десь на півдорозі. Він різко розвернувся, підхопив пакет з кросівками й, не дивлячись на колишню дружину, швидко пішов до виходу.

– Ключі на тумбочці залиш! – гукнула йому Валя.

Брязнув метал. Двері зачинилися.
***
Минув місяць. Валя сиділа на тій самій кухні, пила каву і дивилася у вікно. Жодних звонків від колишнього чоловіка більше не надходило.

Тамара Іллівна теж жодного разу не з’явилася з погрозами судів. Жора просто зник з її життя, розчинившись у орендованій квартирі своєї нової пасії, адресу якої випадково промовив Серьога.

Вона допила каву, сполоснула чашку і поставила її у сушарку. Вперше за чотири роки у її власній квартирі було абсолютно легко дихати…

Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!