Мій батько між своєю новою дружиною та мною обрав не мене. В принципі, треба було б до цього вже звикнути, але все одно дуже неприємно щоразу переконуватись, що ти для батька ніщо.
При цьому він ще й порушив волю покійної бабусі, яка наполягала, щоб він після того, як її не стане передав її квартиру мені, батько обіцяв, але потім усе змінилося.
Батько пішов із сім’ї, коли мені було десять років. Пішов одразу в нову родину, тому маму мені тут звинувачувати нема в чому. Там у нього була жінка, а в тієї жінки дочка не від батька.
Зі мною батько спілкувався рідко, натомість своїй новій дочці присвячував купу часу. Вся сторінка татової дружини рясніла фотографіями, як мило вони відпочивають.
Мені на день народження набір фломастерів за сто гривень, а їй похід до парку атракціонів. Думаю, вже зрозуміло, хто у тата була улюблениця.
На жодне свято він до мене не приїжджав, бо дружина була проти, максимум міг подзвонити, привітати, але мені хотілося більшого.
Подорослішавши, я розуміла, що батько знаходиться під жорстким підбором своєї дружини. Саме вона і вставала грудьми проти спілкування батька зі мною.
Її поведінка зрозуміла, вона свою територію охороняла, для неї норма, що батько з дитиною від минулого шлюбу не спілкується, але я батька зрозуміти не могла.
– Ти на нього не злись, він її просто любить, тому й сваритися не хоче, а там баба скандальна, – зітхала бабуся, виправдовуючи єдиного сина.
Я це виправданням для батьківської поведінки не вважала, але згодом навчилася жити без нього та просто вже не реагувала на його поведінку.
Потім я поїхала вчитися до столиці, з батьком зв’язок зник взагалі, спілкувалася я тільки з мамою та бабусею. Від мами й дізналася, що бабуся в лікарні, був серцевий напад.
У мене була сесія, тож я не могла вирватися і приїхати, востаннє я бабусю чула телефоном. Під час розмови батько був присутнім.
Бабуся була малограмотна, тож написати заповіт навіть не подумала, вона взагалі не довіряла таким речам. Ще й не шляхетність сина надіялася.
Мені вона тоді сказала, що квартиру залишає мені, але за законом вона спочатку відійде батькові, а він вже подарує її мені. Бабуся ще запитала в батька, чи він чув, що вона сказала, батько підтвердив, що чув.
Хоч я бабусю і переконувала, що вона поспішає з висновками, вона вийде з лікарні та ще довго проживе, але слова були порожніми, через три дні бабусі не стало. Був ще один напад, не відкачали.
Приїхала я після сесії, сходила на могилу, з батьком не зустрічалася, поїхала вчитися назад. Приїхала я назад за рік, коли отримала диплом. Тоді й завела з батьком розмову про квартиру, бо треба було визначатись із планами на життя.
З батьком за цей час ми кілька разів переписувалися, але тему квартири не підіймали, а мама сказала, що вони її зараз здають. Але мені було по барабану, нехай здають, вона тоді мені була не потрібна.
Але час поговорити прийшов, батько довго переносив зустріч, але все-таки зважився. І тут я зрозуміла, що за цей час йому добряче промила мізки його дружина.
Він казав, що їм зараз живеться важко, тому він не може дозволити собі таке марнотратство, як віддати квартиру мені. Та й взагалі, у його другої доньки весілля через пів року вже вирішено, що там житиме нова молода сім’я.
– А як же я, як воля бабусі, як же твоя обіцянка? – мене трясло від огиди до цієї людини.
Він почав розповідати, що бабуся вже була не при собі, взагалі він законний спадкоємець, а я молода та вільна сама своє маю наживати.
Це були не його слова, я точно знала, він так не розмовляє, і думки це не його. Про що я і сказала, змусивши батька почервоніти.
– Вибач, але я не хочу сваритися з дружиною, – сказав мені цей чоловік і пішов. Цієї людини для мене більше не існує в принципі, щоб з нею не трапилося, я її не знаю. Нехай його дружина тріумфує, мене більше в його житті не буде.
