– Одружився б ти, Костику, – зітхнувши, сказала тітка Катя. – Ну, що ти все, як неприкаяний. Через пару років у тебе вже тридцятиліття, настав час сім’ю завести.
– Кому час, і чому час? – усміхнувся я. – Тітонько, що я вам поганого зробив?
– Тобі час, дурню, самотньому вовку! Вже чотири роки, як матір поховав, живеш на пельменях! Не можу ж я вічно до тебе приходити, та борщі варити.
– Та й здоров’я в мене не те, остеохондроз добиває. А так уяви – у твоїй парубоцькій квартирі почне господарювати гарна дівчина, по підлозі почнуть бігати маленькі ніжки твоїх дітей.
– Які ви казки розповідаєте, тітка Кать, аж мурашки по шкірі, – засміявся я, а тітонька жартівливо ляснула мене кухонним рушником.
А взагалі, тітка Катя десь має рацію. Вечірні пельмені та ранкова яєчня вже набридли. Не те щоб я не вмів готувати, мені просто не було коли: вдень робота, увечері гараж, де я із друзями трохи підробляв, ремонтуючи машини.
Друзі перевірені роками, та дуже вірні. Сашко одружений, у нього хороша дружина Інна, що його розуміє, Льошка вже розлучений – приклад невдалий. А чи варто одружуватися?
У мене в телефоні був записаний номер Жанни. Дівчина симпатична, заводна, вона навіть сама дзвонила мені, щоб просто поговорити.
Я розумів, що не так просто – напрошувалася на побачення, але поки що мені не було коли – термінове замовлення в гаражі.
Може подзвонити, оцінити її на посаду дружини? Жанна ніби чекала на цей дзвінок, відповіла відразу після першого гудку.
– Привіт, що робиш у вихідні? Ти любиш природу? У нас тут пікнік із друзями намічається, поїдеш із нами?
Жанна була рада поїхати. Вирушили до річки в п’ятьох – Сашка з Інною, Льошка та я зі своєю новою подружкою.
Я спостерігав за діями Жанни – вона намагалася допомогти Інні з нарізками та, загалом, була з усіма привітною.
Хлопці знизували плечима – та ніби нічого, годиться за дружину, дивися сам. За тиждень Жанна переїхала до мене.
– Взагалі-то чисто в тебе вдома для парубка. І коли ти все встигаєш? – здивувалася Жанна.
– Я не встигаю, це моя тітонька тут раз на тиждень приходить і прибирається. Я їй грошей пропоную, а вона не бере – мовляв, від щирого серця. Я купую їй подарунки.
– Тепер тобі не доведеться на неї витрачатися, а від подарунків я теж не відмовлюся, – кокетливо сказала Жанна.
Господинею Жанна була гарною – майже з першого дня вона лазила на шафи, протираючи там віковий пил – тітка через свою огрядність і хворобу це робити не могла.
Жанна працювала кухарем у кафе, а тому за столом були не тільки страви для перекушування, а ще й ті, що тішать око та шлунок – салати, нарізки, та десерти до чаю.
– Костю, ти руки мив? Погано мив, після гаража вони чорні. Що, так важко поставити чашку на блюдце? Адже по скатертині розливаєш. Куди ти попільничку поставив?
– Що вона робить на підвіконні, постав її на балкон, де димиш. Я, наприклад, не виношу диму. А навіщо ти тарілку залишив біля ліжка?
– Поїв свій попкорн, віднеси відразу тарілку в раковину хоча б, якщо мити не хочеш, але краще помий. І в черевиках тут не ходи, я ж пропилососила, поважай мою працю.
Спочатку я приймав ці зауваження спокійно, тільки жартував, але через місяць я задумався – а чи варто все це терпіти протягом життя?
Я знаходжуся у власній квартирі, а чомусь почуваюся поза зоною комфорту. Я непогано заробляю, тому для прибирання та приготування можу найняти собі професіоналку, вона хоча б дорікати не буде.
Навіщо мені це все? Але вроджена делікатність не дозволяла мені вигнати Жанну, все ж таки чисто і смачно – це теж приємно, вона старається.
Але думку про одруження треба було б поки що відсунути, треба все ж переконатися, що ми притремося один до одного. Може, не все так складно?!
– Костю, мене напружує ця твоя вічна робота вечорами, – за місяць сказала Жанна. – У тебе на мене не лишається часу.
– Це не часто буває. Просто зараз замовлень багато, до зими машини готують, але трохи пізніше роботи, можливо, взагалі не буде, тому все тимчасово.
– Ну що, Льоша з Сашком без тебе не можуть впоратися? Нехай ти менше отримаєш, зате зі мною поруч будеш.
– Ні, ми з ними – команда. Вони, звісно, все зрозуміють, але міняти плани під час авралу заради жіночих капризів – це перебір. Ми так не робимо.
– Он, у Сашки з Інною взагалі двоє дітей, але навіть він не ухиляється від роботи без об’єктивної причини, і дружина його розуміє.
– В Інни з Сашком крутий мінівен, а ти все на старенькому «Фольксвагені» їздиш. Хіба це справедливо так ділити гроші?
– До чого тут це? Мінівен подарував їм батько Інни, коли в них друга дитина з’явилася, він бізнесмен, має право. Але навіть у цьому випадку Сашко працює нарівні з нами.
– Та й взагалі вони мені не подобаються! Ця вертлява Інна: «Ті-ті-ті!» перед чоловіком, ніби він її третя дитина. Цей похмурий Льоша, котрий дружину не втримав.
– Ці ваші п’ятничні посиденьки: відпочинок від роботи з напоями. Ти що, хочеш закінчити життя асоціалом? Я проти цього, і проти твоїх друзів. Тож вибирай – чи я, чи твої друзі!
Я був радий, що вона про це заговорила – поставивши мене перед вибором, і я з легкістю його зробить. Жанна порядком набридла мені своїми наказами та зауваженнями.
– Звичайно, друзі! – відповів я.
Жанна була розгублена – вона не очікувала такої відповіді.
– Я правильно зрозуміла, що ти даєш мені відставку?
– Абсолютно! Жанно, зрозумій, під каблук ти мене не заженеш, я не такий. Якщо я насилу змирився з твоїми наказами, щодо порядків у квартирі, то щодо друзів – ти перегнула палицю!
– Я рано осиротів, але в мене залишилися близькі люди – це друзі, які мене не зрадять, от і я їх не зраджу. А пінне щоп’ятниці – це не катастрофа, але ти цього не зрозумієш, тому нам час розлучитися.
Жанна після розлучення дзвонила ще кілька разів, говорила, що все усвідомила, готова все почати спочатку, але я не захотів «танцювати на граблях».
Тітка Катя довго бурчала, що я втратив таку гарну дівчину та господиню, а я тільки посміхався їй у відповідь – тітка Катя все одно нічого не зрозуміє.
Через чотири роки я все ж таки одружився з іншою дівчиною, не тому, що так треба, а за покликом серця. Насамперед дружина мені стала добрим другом, а потім уже все інше.
І мені не доводиться обирати між нею, та друзями – а це для мене саме головне! Тепер і тітка Катя задоволена, і я щасливий! Що значить знайти ту, яка тобі судилася! Ви з цим згодні? Чи є заперечення?
