Вирішила перебратися в місто. Мій план був простим до неподобства – вивчитися на перукаря і зняти квартиру. Батьки відмовляли: “Чого ти в місто поїдеш? Житла немає, рідних немає, роботи немає!”. Так роботи і в селі особливо не було

Переїзд в нікуди: як я перебралася з села в місто.

До 22 років прожила в селі. Отримала середню освіту в училищі.

Вибір роботи в нашому селі невеликий – йти на пошту, в підпільний цех з виробництва сиру або на пилораму.

Мама хотіла взяти мене на пошту, але місць вільних не було, та й не дуже хотілося там працювати.

Вирішила перебратися в місто. Мій план був простим до неподобства – вивчитися на перукаря і зняти квартиру. Батьки відмовляли: “Чого ти в місто поїдеш? Житла немає, рідних немає, роботи немає!”. Так роботи і в селі особливо не було.

Але диявол крився в деталях. Знайти швидко житло не вийшло – довелося першу ніч спати прямо на автовокзалі.

На другий день у мене мало не вкрали сумку з речами і грошима.

Другу ніч збиралася теж спати на автовокзалі, бо дешевого житла я так знайти не змогла. І чи то сторож мене видав, то чи інші добрі люди, але мене забрали у відділення поліції.

Показала документи, мене опитали і жінка поліцейська сказала, щоб я взяла речі і йшла за нею.

Привезла в порожню квартиру. Мені було не по собі. Вона дала ключі, сказала, що дані мої у неї є, на наступний день приїде за авансом.

Квартира була маленькою: квадратів 17-18. Справжня мрія для клаустрофоба. Але мені сподобалось. Це краще дерев’яних лавок автовокзалу. Я прийняла душ і лягла спати на ліжку.

Перукарем я так і не стала – підвернулася робота в друкарні. Взяли навіть без досвіду. Працювала так місяців 7-8.

Потім за грошима приїхала не господиня, а її молодший брат (теж співробітник поліції). Симпатичний такий.

Через день хлопець мені подзвонив, запросив в кіно. Це був дуже складний вибір. Що робити: піти в кіно з симпатичним хлопцем або залишитися вдома і заварити доширак? Ахаха, та я приколююсь.

Ми зустрічалися десь пів року, а потім з’їхала зі знімною квартири до того самого хлопця. Пішла з друкарні в будівельно-торговельну компанію. Але це вже трохи інша історія.

Коли я тільки збиралася перебратися в місто – сумнівалася, думала, що “А раптом не вийде?”. Тепер розумію, що даремно переживала. А тоді було дуже страшно їхати в нікуди.