Пам’ятаю перші букетики: несміливі польові ромашки та волошки. Їх змінили букети, куплені у бабусь біля метро: айстри, півонії та тюльпани.
Останні п’ять років — лише мої улюблені червоні троянди, кількість яких у букетах рік у рік все збільшується.
У часи тимчасового безгрошів’я, Саша робив бутони з паперових серветок, але заведена ним традиція завжди бездоганно дотримувалася.
– Що, знову твій гріхи замолює? — постійно жартує найкраща подруга, варто їй забігти в гості та побачити вазу, що не знає відпочинку.
– Романтик він у тебе, балує, старається! Мені твій тато один раз квіти подарував, коли ти з’явилася, – сумно згадує мама, забігаючи побачити онучку.
І лише дружині Сашиного молодшого брата мої квіти спокою не дають! Якщо Ірина потрапляє до нашої квартири, то насамперед вона вирушає до вази, й скрупульозно перераховує кількість квіток у подарованому букеті:
— …двадцять три, двадцять чотири, двадцять п’ять. Це ж скільки грошей на вітер! Двадцять п’ять помножити на чотири, це як мінімум сто троянд на місяць!
– Одна трояндочка коштує від двадцяти до п’ятдесяти гривень. Від двох, до п’яти штук щомісяця нікуди спускати? Добре живете!
– А ти не заздри! – завжди відповідає їй Сашко.
– Ось ще! Робити мені нічого! Якби мій чоловік так грішми смітив, я б його прибила! Краще взяти іпотеку. Усього за десять років можна поганеньку студію купити. І здавати!
– Її здавати, за ці гроші, ще одну іпотеку сплачувати. Ось буде друга квартира у власності, тоді можна й квіточками побалуватись!
– А навіщо нам ще одна студія? — дивується Сашко. У нас своя трикімнатна, доньці на майбутнє купили студію. Куди ще одну? Солити?
– Запас кишеню не тягне! Тим більше — квартирний! — із півстолітньою мудрістю в голосі промовляє Ірина, допиває чай і їде додому до своєї мами, де вони з Сашковим братом і живуть.
Через пару-трійку днів після візиту Ірини, її чоловік обов’язково йде в мінізапій. Не витримує пиляння від дружини та тещі:
– Ось твій брат… А ти… У сім’ї не без виродка!
І радий би дівер на Сашка бути схожим, та хто ж йому дозволить? Якось півтора року з півночі не вилазив, на початковий внесок за непогану квартиру накопичив, варіант відповідний знайшов.
Ірина в позу стала: краще в маминій квартирі ремонт зробити!
Брат того року роботу поміняв, виплатив йому старий роботодавець відступні у розмірі дев’яносто тисяч. Він хотів свою машину продати, ці гроші додати, та щось краще купити.
Але Ірина вирішила, що в сім’ї потрібна друга машина. Нова! З салону! А хто ж безробітному кредит дасть? На її маму оформили. А брат сплачує!
Кредитні картки… Споживчі кредити, меблі та побутова техніка на сплату… Варто Сашиному брату розрахуватися з одним боргом, як Ірина з мамою вигадують щось новеньке: кухню оновити, прибудову на дачі зробити, балкон на першому поверсі організувати…
При тому, що брати зараз заробляють практично однаково, фінансовий добробут наших сімей дуже відрізняється. Причина проста: Іра та її мати – великі фінансистки!
Ірина краще знає, на що ми могли б витрачати гроші, які Сашко спускає на квіти. Зрозуміло, що подумки розпоряджатися чужими грошима набагато простіше, ніж своїми власними!
Спілкування з Іриною поступово сходить нанівець. Не виносить її вразлива душа Сашиного тринькання.
Та й мені страшно: чоловік став букети щонайменше на тридцять одну троянду купувати. Перерахує Іра вміст вази, ще захлинеться від жовчі, скопититься прямо в нас на кухні! Воно нам треба?
Витратну традицію чоловік вигадав! Але мені подобається! Я люблю червоні троянди! Може собі дозволити чоловік, і я цим пишаюся! Я маю рацію, як вважаєте?
