Я більше не кохаю свою дружину

Я зрозумів, що не люблю дружину. Мені 33 роки. Вона чудова людина, гарна господиня, і ніколи не давала приводу для сумнівів. Народила здорову дитину.

Я зі свого боку постарався, щоб удома було все добре, щоб вистачало на хліб з олією. Так, я дуже черствий, і розумію, що все сильніше стаю таким. Я правильний і без шкідливих звичок, хоч зараз вигорів від усього.

Я не хочу говорити про недоліки дружини і свої. Я просто зрозумів, що спочатку згасла пристрасть (перед народженням дитини), а тепер і любов. Я довго звикав цього малюка, дуже. Зараз я розумію, що люблю його, і тримає мене лише він.

Кілька років тому я полюбив одну дівчину. Покохав сильно, і люблю її досі. Ми спілкувалися 2 роки, і в момент, коли захотіли бути разом, я так і не зміг ухвалити рішення про розлучення і вирішив її відпустити. А якщо чесно, я розбив її серце і своє.

З цього моменту минуло 13 тижнів. За цей час вона переїхала, і я через наш розрив я її не підтримав, не допоміг їй у цьому. У тому числі й морально. Про що дуже шкодую. Зараз я розумію, що я хочу бути з нею.

Я багато разів звертався до психолога. Я відпустив дівчину, бо хотів її розвитку. Щоб вона вступила до аспірантури, тому що у моєму місті цього розвитку немає. Але я не можу відпустити її у голові. Будь-які поради про 21 день не допомагають.

Психолог сказав, що я маю ухвалити рішення, і що якщо нам судилося, то ми будемо разом. Але я мушу йти до неї вільним. Я хочу прийти до неї вільним. Я не егоїст, щоб вона чекала, а якщо я не встигну, це я винен сам.

Я залишу дружині житло, і все, що ми нажили, адже у малюка там зроблена кімната. Я не можу більше жити у стані порожнечі. Я прожив так п’ять років.

Психолог каже, що мені потрібна жінка-батарейка, але щоб я не це шукав у ній. А можливо мені ніхто не потрібен. Зараз я готовий все залишити, просто сісти за кермо та їхати.

 

You cannot copy content of this page