Я часто гралася у нас в дворі з донькою. Працюючи бухгалтером, мала змогу іноді брати роботу додому, звіти, квартальні баланси і таке інше керівництво дозволяло виконувати вдома, та і так, якщо роботи багато не було, клієнтів та зустрічей не планувалося, могла просто сидіти вдома.
Всі платежі проходили електронно, тому мої обов’язки обмежувалися на тому, щоб слідкувати за приходом і тратами коштів, і іноді зупинялися на тому, що я перевіряла приватність даних, робила різні замітки, вела базу даних клієнтів. Але не про це.
Жила з чоловіком, він бувало випивав, бувало нормально, з приводу того гуляв він чи ні, не скажу, адже не знаю, але ніякої уваги він нам не приділяв. Доні 5 років, а вона за цей час слово тато вимовила може з 10 разів, а може і ні. Сказати що він був великим добутчиком, теж не можу, приносив які не які гроші, та й так, аби рахувалося що не матір одиначка.
Коли я познайомилася з Дмитром, він мені здавався дуже закритим, задумливим. Разом з тим, більшість матусь просто не могли намилуватися, як молодий татусь спілкується зі своєю донею. З моєю вони були однолітками, ходили в один садочок.
Всі інші віддавали своїх дітей до нового садочку, мене ж влаштовував старий, я знала більшість вихователів, він був трішки далі від дому, але нічого, зате надійний.
Одного разу, забравши доню з садка, я побачила, що на дитячому майданчику сидять вихователь і Соня донька Дмитра. Виявляється Діма часто забирає малу пізніше всіх, вже і зауваження робили і сварилися з ним, все марно.
А цього разу взагалі запізнювався. Дійсно, с тих пір як я забрала свою Алінку, ми встигли сходити до дитячого кафе, потім по магазинам, то години півтори пройшло, не менше, садочок закритий, а Соня з сердешною вихователькою сидять на гойдалці.
Я пообіцяла що візьму дитину під свою відповідальність, забрала малу і ми пішли додому. Дмитро не об’явився до пізньої ночі, а потім прийшов мій чоловік додому, і закотив істерику, що і так місця мало а я Бог зна кого додому притягнула. Я намагалася пояснити, що не Бог зна кого, а дитину, раптом щось сталося.
Слово за слово, посварилися сильно, чоловік взяв ключі, телефон і пішов. Я з дівчатками вирішила сходити до Дмитра додому, як на зло двері захлопнулися. Я в чоловіка вже пів року просила замок полагодити, от тепер без ключів лишилася і з дітьми посеред осені в під’їзді, сусіди як на зло не відчиняли. Ми пішли до Дмитра, там відкрила двері стара бабця, здивувалася і пояснила, що після роботи Діма зазвичай забирає малу і йде разом з нею ще на один підробіток.
Запропонувала присісти, ми дочекалися Дмитра, виявилося що він став свідком аварії, тому в поліції його не відпускали. Все обійшлося. Ми стали спілкуватися, чоловік, до слова і через тиждень не вернувся, і через 2. Ключі знайомим передав.
Я йому спакувала речі і відправила. З Дімою тепер у нас 2 чудових донечки, а скоро буде ще й синочок, його мама нам дуже допомагає, а дівчатка як сестри, всі кажуть що вони близнята, та я і не проти, навіщо зайве людям знати.
