Я дуже рада, що мама зважилася у свої сорок вісім років почати все з чистого аркуша, але була б ще щасливішою, якби це було не за мій рахунок.
Пів року тому на маму щось накотило. Вона розійшлася зі своїм співмешканцем, який випивав і дозволяв собі підіймати на неї руку. Я цей розрив палко вітала, давно це пора було зробити.
Мама почала стежити за собою. Змінила зачіску, стала одягатися красиво, а не абияк, почала доглядати за собою. Зміни були разючі. Вона пішла на курси, які ще роки чотири тому хотіла відвідувати, але співмешканець її висміяв, мама тоді вирішила відмовитися від цієї ідеї.
Я дуже пишалася мамою. Все-таки в її віці все так кардинально змінити – це треба мати силу волі та велике прагнення. Мама стала мати гарний вигляд, почала більше посміхатися, і нарешті в неї палали очі.
Три тижні тому мама оголосила мені, що їде до іншого міста, хоче змінити обстановку та пожити у великому місті. А то наша провінція їй вже набридла. Хороша думка, звичайно, але ми з мамою доглядали стару бабусю, яка майже не встає і не може жити сама. А тепер цим усім маю займатися я.
Мама розпочала ремонт у квартирі. Точніше, вона обдерла шпалери, заявивши, що їй набридла ця сірість і зневіра, ми купили нові, але поклеїли лише одну кімнату – бабусину.
Вся решта квартири в руїнах, як і належить при ремонті. Тепер мама поїхала, а мені залишила одній закінчувати розпочатий нею ремонт, бо жити в такій квартирі некомфортно. Бабуся, зрозуміло, мені не помічник.
Мама виставила на продаж дачу місяці три тому, але оскільки тепер вона живе в іншому місті, мені доведеться займатися її продажем. Мати написала довіреність. Тобто вона почала нове життя, а мені залишила розбиратися з усім, що її напружувало. Стару бабусю, незакінчений ремонт, непродану дачу – все повісила на мене.
З дачею проблем найменше. Я просто відмовилася цим займатися, зняла всі оголошення про продаж і прибрала мамину довіреність до найкращих часів. Але як бути з ремонтом та бабусею я не уявляю. Ремонт своїми силами я не закінчу і за рік, тому що я не маю ні сил, ні коштів, ні часу, щоб це довести до ладу.
За бабусею з кожним днем потрібен все ретельніший догляд, тому що вона почала багато забувати, вона майже не встає, і тепер або наймати доглядальницю, або відправляти в пансіонат, або звільнятися і сидіти з нею вдома.
На доглядальницю грошей немає, як і на пристойний пансіонат, а якщо я звільнюсь, то нам не буде на що жити. Мама не поспішає допомагати грошима, адже їй потрібно винаймати квартиру і якось жити в великому місті.
Я не маю можливості, щоб з усім цим справлятися. І в мене величезне питання – чому я маю робити це одна? Адже це мама почала ремонт, а моя старенька бабуся – це мамина мама.
Нове життя – це круто, але я теж хочу жити, а не бігати як загнаний звір, намагаючись якось вибратися зі становища, в яке мама мене поставила.
