Я ледь не зрадила чоловіку, а тепер не знаю що робити

Я мало не зрадила чоловіка, але прошу не засуджувати одразу. Просто більше нікому це не можу розповісти.

З чоловіком разом 10 років, є син (3 роки). Останні 2 роки стосунки дуже зіпсувалися. Наче криза якась. Пропонувала йти до психолога, він не хоче. Іноді в момент великих сварок думаю про розлучення, але я люблю його. Просто він дуже емоційний, може накричати, а я спокійна.

До чоловіка я мала одного хлопця. Він був першим у всіх сенсах. Мені тоді було 18 років, і ми зустрічалися пів року. Потім він мене покинув, я гірко страждала та зустріла чоловіка. Ми почали зустрічатися і, як виявилося потім, він знає Андрія (мого колишнього хлопця). Точніше вони знають одне одного і непогано спілкуються. Потім Андрій поїхав до іншого міста і з ним ніхто не спілкувався.

Згодом ми переїхали за 2 тисячі кілометрів, одружилися, жили на орендованій квартирі і ось, нарешті, купили свій будинок. Навіщо я це все розповідаю? А до того, що сусідами виявилася родина Андрія. Чесно, я його не згадувала ці роки. Зрідка бувало, а тут побачила і пам’ять віднесла назад туди, де мені 18 років. У нього сім’я і теж маленька дитина. Тоді я й подумати не могла, чим закінчиться це сусідство.

Так ми почали спілкуватися потроху, чоловік знав усе про мене та Андрія, але до минулого не ревнував. Катя, дружина Андрія, я не знаю, чи вона знала хто я. Ми спілкувалися всі, як милі старі знайомі. Я була впевнена в собі, точніше я навіть подумати не могла на те, що я здатна.

Це було на новорічні свята. Ми дуже сильно посварилися з чоловіком, дитина у бабусі, чоловік поїхав до свекрухи один, тому що ми посварилися. Я сиділа вдома біля телевізора та пила вино. Раптом мені дзвонить Катя і каже, щоби я терміново прийшла їм на допомогу (я лікар). Я побігла, виявилося, її мама впала і не може стати на вулиці, а швидка довго їде, а я хоч і лор, але все ж таки лікар.

Я допомагала їм, а потім приїхала швидка, забрала її маму з підозрою на перелом і Катя поїхала з нею. Андрій мені довго дякував, і я пішла додому. Вдома я випила ще вина і сама написала Андрію у соцмережі. Розумію, що треба було лягати спати, а не писати чужим чоловікам! Я написала, що п’ю вино. Він написав, щоб я йшла до нього, що також є вино. І я пішла.

Ми довго розмовляли, все згадували, минуле нахлинуло. А прийшла до тями я тільки тоді, коли він мене роздів. Я дуже хотіла, але розуміла, що це крок у прірву. Я швидко одяглася і пішла додому. Андрій не намагався мене зупинити, може, він теж зрозумів, що це помилка, а може у нього мільйон коханок, я не знаю. Я знаю, що мені дуже соромно. Я все одно почуваюся зрадницею. Але й розповісти чоловікові я не можу, він не пробачить. Та й так стосунки не в найкращій формі.

Ось уже 6 днів я ходжу як мумія. Мене нудить від самої себе, я ненавиджу себе. А раптом Андрій все розповість чоловікові? Говорити з Андрієм щодо цього чи не варто? Що робити?