Ось кажуть: “як ви хочете, щоб стосовно вас чинили люди, чиніть так само і ви стосовно них” або “почни з себе, та інші стосовно тебе зміняться”. Я намагався жити за правилами, але зрозумів, що це не працює. Принаймні у моїй родині.
Ми із дружиною у шлюбі вже 10 років. В нас троє дітей. Причому я був проти третьої дитини. Розумів, що буде важко. Це дружина наполягла.
– Я завжди хотіла велику родину. Щоб дітлахів було багато, — казала вона мені.
Ну, хочеш так хочеш. Я — мужик господарський, рукатий. Крім того, що всі чоловічі справи по дому роблю – прибити там щось, кран полагодити – так ще й обід приготувати можу, випрати, прибратися. Мене це не напружує. І з двома першими дітьми я дружині допомагав: гуляв із ними, коли зовсім маленькі були, потім, коли підросли, водив їх у садок, школу, гуртки.
А з появою третьої дитини щось у нашому житті зламалося. Ні, не з мого боку. Я, як і раніше, виконую свої обов’язки та допомагаю з малюком, попри те, що у мене робота, а дружина сидить вдома. Але її стало все дратувати. Скандали у нас виникають буквально на порожньому місці.
Ось, наприклад, у вихідний день.
– Збери дітей надвір, погуляй з ними! – кричить мені дружина. – Я хочу спокійно подивитися свій серіал.
– А нічого, що дітей спочатку годувати треба? – Відповідаю я їй.
– От ти й погодуй, — каже вона. – Я сьогодні вночі погано спала, не виспалася.
Діти – це святе. Сам готую їм сніданок та виводжу на прогулянку.
Увечері приходжу після роботи.
– А де вечеря? – питаю.
– Мама сьогодні приїжджала, всі мізки мені винесла, — відповідає дружина. — Я так втомилася морально, що я не мала сил нічого приготувати.
– А що ти взагалі сьогодні робила? З дітьми хоч погуляла?
– Ні, там холодно.
А наступного дня – спекотно, а потім – вітряно. Постійні відмовки! А я мало того, що всі справи за нею доробляю, то ще постійно закиди чую на свою адресу: то не так, то це не так. І вічно незадоволене обличчя. Я вже й забув, коли свою усміхнену дружину бачив.
Якось я не витримав, і все їй висловив.
– Тобі нудно живеться? – казав я їй. — Чоловік добре заробляє, не п’є з друзями, не зраджує, після роботи одразу додому, з дітьми допомагає. Тобі гострих відчуттів не вистачає? Хочеш, щоб я у вихідні в гаражі з друзями по келиху пропадав, а після роботи вечорами біля телевізора з пивом сидів чи до коханки бігав? Ось веселе життя в тебе розпочнеться! Буде, що з сусідками біля під’їзду обговорити — на нікчемного чоловіка та свою бідну жіночу долю скаржитися.
– Ну, а що ти хочеш? – відповіла вона мені. — Може, в мене післяпологова депресія. Ти повинен бути до мене уважнішим і м’якшим.
Помилуйте, яка післяпологова депресія? Через три роки після пологів? І взагалі, вона сама хотіла велику сім’ю, багато дітей. Мабуть, переоцінила себе, не потягла. Але я то тут до чого? І потім, дітей вже нікуди не дінеш. Потрібно якось справлятися із собою.
Але я тоді прислухався до її прохань бути «уважніше» і «м’якше». Почав дарувати їй гарні подарунки, в ліжку виконував усі її забаганки, почав частіше просити свою маму і тещу, щоб з дітьми посиділи, поки ми до ресторану чи театру сходимо.
І що, щось змінилося? Та нічого! Все та ж незадоволена пика і скандали на порожньому місці: то «салат у ресторані був несмачним», то «вистава виявилася нудною — мало не заснула», то «хотіла сережки не з діамантом, а зі смарагдом».
І тоді я вирішив: робитиму те, що вважаю за потрібне. А на провокації дружини не звертатиму увагу. Наче я живу один з дітьми, а ця жінка просто мешкає з нами на одній території.
Тепер я сам прибираю, перу білизну, готую на всю родину, відводжу дітей та забираю їх зі школи та садка. Сам планую роботу з господарства та відпочинок.
Дружину не ігнорую, але й не лаюся з нею. Все, що вона попросить – роблю.
Думав, що, бачачи таке моє ставлення, і вона підтягнеться: сама візьме на себе частину домашніх турбот, ми з дітьми перестанемо її дратувати. Але ні! Вона взагалі стала почуватися королевою!
Ще б пак – отримала все, про що інша могла тільки мріяти: чоловік слухняний, робить все, що вона скаже, на задніх лапках перед нею танцює.
Так, скандалити вона менше стала, бо приводів взагалі немає, та і я свідомо не ведуся ні на які її провокації. Але я ось не розумію: що в неї на думці? Навіщо мені така дружина?
Про розлучення, звичайно, я не замислююсь, адже у нас троє дітей, і маму свою вони люблять, хоч вона й не приділяє їм стільки часу, скільки я. Тільки не знаю, наскільки мене вистачить. І як нам жити далі?
