Я не хочу руйнувати сім’ю і залишати дітей без батька, але й так жити теж не можу

Заміж я вийшла рано, у вісімнадцять років. Але я ніколи про це не шкодувала, чоловік мене любить і допомагає у всьому. У нас вже двоє дітей, дві доньки. Єдине, що мене не влаштовує, то це те, що у нього на роботі часто бувають відрядження і мені доводиться довго бувати вдома самій.

Іноді збираємось у мене із подругами посидіти за чашкою чаю, згадуємо школу, ми ходили в один клас. Але це спілкування та турбота про дітей не завжди мене відволікають від самотності. Хотілося б, щоб чоловік частіше бував вдома, бачив, як ростуть діти.

Поки що піти з цієї роботи не виходить. Зарплата, яку чоловік отримує, дозволяє пристойно жити, попри те, що я не працюю. Молодшій дочці лише рік.

І ось нещодавно я зустріла колишнього однокласника, якому я тоді подобалася, він навіть намагався доглядати за мною. Він знає, що я одружена і є діти, але запросив мене у вихідний погуляти з дітьми в парку, посидіти в гарному ресторані чи кафе. Я погодилася, бо не бачила в цьому нічого поганого. Та й сидіти вдома постійно одній набридло.

Але коли ми цілий день провели разом, я зрозуміла, що закохалася. Спершу думала, що це від самотності, чоловік приїде і все пройде. Виявилося все набагато серйозніше, я не можу не думати про нього, і завжди з нетерпінням чекаю на дзвінок. Нічого серйозного у нас поки що не було, але я не впевнена, що так триватиме.

Вперше за роки заміжжя я зустріла чоловіка з відрядження без особливої ​​радості. Не тішили ні подарунки, які він привіз мені та дітям, ні гроші. Мені здається, що я його по-справжньому й не любила, бо ловлю себе на думці, що хочу, щоб він скоріше поїхав.

Як зробити не знаю, може це скоро пройде, а якщо ні? Я не хочу руйнувати сім’ю і залишити дітей без батька, але й жити так теж не можу, доводиться постійно брехати.