Я не хочу виходити заміж за свого хлопця

Напевно, в моєму житті настала криза стосунків і я ніяк не можу з неї вибратися. Мені 26 років, зі своїм хлопцем зустрічаюся 4-й рік, але стосунки у нас дуже нерівні.

Познайомилася я з ним, коли приїхала на практику в інше місто. Коли починали зустрічатися, він мав погані звички. Після отримання диплома переїхала до нього, та й на роботу теж влаштувалася. В результаті я працюю на тому самому підприємстві, що й мій МЧ. Через 1,5 роки після початку наших стосунків він кинув звички. Допомогла йому з навчанням та підтримала під час вступу до аспірантури. Але тепер раз на 3-4 місяці він може наробити поганого, а ранком нічого не пам’ятає.

До лікарів він йти боїться. Але для мене з кожним разом все важче і важче. Крім цього він підозрілий, не стриманий, недовірливий.

Пропонує виходити за нього заміж і хоче дітей, але я не прагну ні того, ні іншого. Кілька разів пропонувала розлучитися (особливо після сварок), в останні два роки на його пропозицію “давай розлучімося” говорю “давай!” Потім він каже, що це жарт і як він мене кохає, а як я його. Навіть обов’язково щось коштовне подарує, на заздрість подругам, а мені самій це вже байдуже. Але я ніби втратила зацікавленість у подібних стосунках.

Оскільки я приїжджаю, то квартиру ми орендуємо на двох, нам допомагають його батьки, та й на початку наших стосунків він мені допоміг матеріально. Коли я спробувала поговорити з його батьками, що хочу розлучитися з ним, вони практично говорили: «Навіщо? Подумай ще? Все владнається. Він зараз набагато кращий і спокійніший, ніж був. Може, і з цією залежністю впораєтеся». До того ж вони бояться, що коли я піду, він повністю повернеться до попереднього способу життя.

Мене влаштовує нинішня робота, плюс я навчаюсь у місцевій аспірантурі (мені ще 2 роки навчатися), але не знаю, що робити. Як уявлю, що я погоджуся на його пропозицію заміжжя, то здається, що зроблю найбільшу помилку у своєму житті. Але те, як зараз відносини складаються, для мене дуже тяжко. Якщо розлучуся з ним, то мені доведеться змінити місце роботи, бо мене вже тут нічого не триматиме, крім аспірантури, а також будуть проти його батьки, яким, незважаючи ні на що, я дуже вдячна.

Якщо є спосіб вирішити цю проблему раніше або дійсно чекати 2 роки аспірантури, що залишилися (адже я розумію, що час минає)?

 

Related Post

Мені страшно, що навіть в останню хвилину життя, я згадуватиму не прожите з ним життя, не своїх дітей, а його зраду!Мені страшно, що навіть в останню хвилину життя, я згадуватиму не прожите з ним життя, не своїх дітей, а його зраду!

Можливо, моя історія стара як світ і банальна, але через те, що у нас містечку немає психолога, хочу поділитись нею з вами. Це сталося напередодні Нового року. Мій чоловік прийшов

Бабусю, Оленка в лікарні, дитинку мою.., – стиснувши зуби, процідив ВітькаБабусю, Оленка в лікарні, дитинку мою.., – стиснувши зуби, процідив Вітька

Все село гуляла на весіллі Мироненків. Оленка в білій сукні, Віктор у своєму темно-синьому костюмі з величезною білою півонією в петлиці. Красень, а не жених. Точніше, наречений – красень. Все