З чоловіком разом уже 3,5 роки, 3 із яких живемо разом. Ідеальні стосунки тривали майже рік. Через пів року спільного життя почалося справжнє пекло! Річ у тому, що я завжди була стримана та пунктуальна.
Чоловік постійно затримувався з роботи, не брав слухавку, міг піти розважатися зі своїми друзями, нічого не сказати, і прийти лише під ранок. Я чекала, вірила і сподівалася, що все владнається і настануть кращі часи. Довела себе так, що отримала хворобу і стала більш вразливою.
Тривало все це майже два роки. Я терпіла, пробачала, сподівалася до останнього. У наше життя постійно втручалася його мама, якій треба знати все і завжди. Настав період життя, коли всі друзі кудись розбіглися, сварки та скандали вщухли, я з полегшенням зітхнула і раділа життю, про яке мріяла все життя.
Але пройшло буквально 2-3 місяці, і я помітила, що чоловік не приділяє мені жодної уваги, весь свій час він витрачає на роботу, приходить додому і теж працює, знайшов додатковий заробіток. Так він молодець, роботяга, але про мене зовсім забув.
Я не отримувала ні поцілунків, ні компліментів, ні обіймів, мої справи його не цікавили, я відчула себе просто як прибиральниця та кухарка, ніяк не кохана жінка. Тому на зло чоловіку стала гуляти в одній компанії з чоловіками, листуватися зі знайомими — йому все одно.
Ніколи не спитає і не поцікавиться. Намагалася говорити спокійно і висловлювати своє незадоволення, каже, що розуміє і спробує виправитися. Нічого не змінюється, і я вже втомилася боротися, прощавати і мучитися.
Пропоную розлучення – починає повзати на колінах і просить не робити цього, каже, що любить і зробить все для того, щоб наше життя налагодилося, але всі його спроби або невдалі, або мене дратують!
Купує подарунки та квіти після кожної сварки, по кілька годин вибачається, я відчуваю, що мені все це вже не потрібно, втомилася і хочеться просто спокійно жити. За психотипом чоловік викапаний флегматик, спокійний, постійно мовчить, все йому по барабану. У мене руки опускаються.
