– Михайле! Яким вітром? – Ігор розвів руки в сторони і пішов назустріч колишньому однокурснику. Двоє друзів міцно обнялися і завмерли так на кілька секунд. Потім Ігор відсторонився.
– Дай подивитися на тебе. Змужнів. Постарів. Як я радий, тебе бачити! – Ігор знову обійняв друга і поплескав по спині. – Що ти робиш в нашому Богом забутому місті?
– З дружиною у відпустку до тещі приїхали.– Що справді?! Значить, твоя дружина родом з наших місць? Дякую їй, ато не побачилися б ніколи. Слухай, мені бігти треба, спізнююся.
Продиктуй мені номер телефону. Я вишлю тобі адрес, завтра субота, чекаю з дружиною на шашлики. Там і поговоримо. Відмови не приймаю.
Михайло продиктував номер, і друзі розійшлися, задоволені один одним і зустріччю.– Знаєш, кого я зустрів? – запитав Михайло дружину з загадковим виглядом.– Ігора. – Михайло очікував якоїсь реакції, але Олена повернулася до в’язання.
– Ну, того, який у мене дівчину забрав в інституті.– А, пам’ятаю. І що? – Руки Олени зарухалися швидше. Михайло знав, що вона болісно сприймала всі згадки про студентську любов чоловіка.– Нас запросили на шашлики. – Михайло дістав з кишені телефон. – Уже адресу надіслав.– Це дачне селище недалеко від міста. І коли вони нас чекають? Завтра?
Вона повернула голову і її очі опинилися зовсім близько.– Якщо не хочеш, не поїдемо. Я напишу … – Михайло не встиг закінчити фразу, Олена перебила його.– Чому не поїдемо? Мені цікаво подивитися на цю прекрасну Людмилу, через яку розпалася дружба двох друзів. – Олена встала з дивана і пильно подивилася на чоловіка.
– Все в минулому. Я навіть вдячний Ігору, тому що інакше не зустрів би тебе. – Михайло встав і спробував обійняти Олену, але вона вперлася руками в його груди. – Оленко, ти що? Двадцять років минуло. Якщо вона вийшла за Ігора заміж, значить, не любила мене.
Михайло відчув, що руки Олени ослабли, вона перестала пручатися. Він притиснув дружину до себе і поцілував у скроню.– Може, все-таки не поїдемо? – Михайло перервав тривале мовчання. – Оленко, я ж бачу, ти нервуєш.– Ось ще. Ти красивіший Ігора, чому вона вибрала його, а не тебе?
Олена зручніше влаштувалася на сидінні і повернула голову до чоловіка.– Я начебто розповідав. Людмила подобалася всім хлопцям в інституті, – знехотя почав Михайло. – Але вибрала вона мене. – В його голосі почулася неприкрита гордість. Майже приїхали.
Поверни на право. А он і шашлики. – Олена показала рукою вперед.Михайло і сам уже побачив піднімаючийся над парканом димок.Як тільки вони вийшли з машини, в ніс ударив ароматний запах свіжого шашлику. З хвіртки вийшов ігор.
– Приїхали! Добрий день. Радий познайомитися. Ігор. – Він галантно вклонився і простягнув Олені свою руку долонею вгору. Олена засміялася і поклала на неї свою.– Олена. – представилася вона і тут же прибрала руку, не давши Ігору її поцілувати.
– Михайле, як тобі вдається закохувати в себе таких красивих жінок? – Ігор випростався і неприродно весело засміявся. – Ходімо, познайомлю вас з дружиною.При цих словах Михайло і Олена перезирнулися.Над мангалом піднімався дим, з відкритого вікна лунала тиха музика, між гілками двох яблунь натягнута новорічна різнобарвна гірлянда, під якою стояв невеликий, грубо збитий стіл з посудом.
– Привіт, – На ганку будинку з’явилася молода струнка дівчина в джинсах, білій футболці і довгій в’язаній кофті, схожою на халат чи пальто.Вона нітрохи не зніяковіла під поглядами, повільно спустилася по сходах ганку і підійшла до гостей. На світлому прямому волоссі заграли відблиски миготливих лампочок.
Вона немов зійшла з обкладинки модного журналу. Правильні риси обличчя, великі очі, прямий ніс, ні грама косметики. Михайло дав їй від сили років двадцять. Він подумав, що це дочка Ігора. Але Ігор підійшов до дівчини, обійняв за талію і представив:– Моя дружина Наталя.
– Дівчата, займіться салатом. М’ясо готове. Михайло, ходімо зі мною. – Ігор поманив його за собою. – Що, здивований? – запитав він пошепки, коли вони зникли за будинком.– Люда? Ми розійшлись. Ні, ти бачив, яка? Закохався як хлопчисько.
По твоєму обличчю бачу, що не схвалюєш.– Я ніби років на двадцять помолодшав з нею. Спортом зайнявся. – Ігор поплескав себе по плоскому животу. – І тобі раджу.– Поміняти дружину? Мене моя цілком влаштовує. Так, приголомшив ти новиною, не приховую. Михайло похитав головою.
Коли вони повернулися до столу, Ігор змінився в обличчі, побачивши відкриту пляшку та неповний келих в руках Наталки.– Не могла почекати? – Ігору коштувало великих зусиль зберегти спокій.
– Сідаємо за стіл, а то я втомився слину ковтати, – сказав він втомлено.Вони випивали, згадували інститут, ділилися планами і успіхами. Коли почало сутеніти, Ігор виніс пледи. У серпні вечора прохолодні. Весело блимали вогні над столом, відбиваючись в склі келихів.
Наталка пила багато і майже не закушували. Вона сміялася без приводу. Ігор мовчав і з тугою поглядав на швидко захмілівшу дружину. Потім не витримав і пішов в будинок.– Він сердиться. – Наталка посміхнулася і потягнулася за новою пляшкою.– Може, вам вистачить? – м’яко запитала Олена.
– І ви туди ж. Набридло. Стежить за мною, як батько. Того й дивись в куток поставить, і під домашній арешт посадить. – Наталя знову заливисто розсміялася. – Наливай. – Вона простягла порожній келих Михайлу. Та відмовилася, і пішла в дім.
Михайло з Оленою не знали, що робити. Вони залишилися одні за столом. Вогники над ними вже не дарували настрій свята.– Господи, як Ігор міг проміняти дружину на цю …
– Олена дивилася в бік, куди пішла Наташа. – Якби ти не вживав, ми б поїхали зараз додому.Повернувся Ігор і мовчки сів навпроти Михайла.– Гаразд, вам поговорити потрібно. Я піду в будинок, прохолодно вже.
– Олена зіщулилася.– Не кажи нічого. Все знаю. Що робити мені, га? – Ігор поставив лікоть на край столу, уперся лобом у долоню, а пальці запустив у волосся.– Сам знаєш. Повертайся до Людмили, поки не пізно. Все ж пара вирішила побути якийсь час в домі.
Твій друг нещасливий. Дивиться на дівчинку з такою жалістю. Кине вона його скоро. – Олена теж підійшла до вікна. – На місці Людмили я б теж не пробачила, – сказала Олена тихо…
– Ось ти де. Я прокинулася, а тебе немає. – На ганок вийшла Олена, кутаючись у плед. – Я піду, приготую каву і поїдемо додому.Незабаром по всьому будинку розлився кавовий аромат. Олена з Михайлом насолоджувалися зігріваючим напоєм на кухні.
– А мені дістанеться чашечка? Ви як? – Пом’ятий і розпатланий Ігор увійшов на кухню. – Вибачте, що вам довелося побачити Наталку такою. Вона хороша. Правда.
– А ти міг би мене кинути заради такої Наталі? – обережно запитала Олена, коли вони від’їхали від дачного селища.– Вона молода, красива. Я просто злякалася. – Олена відкинула голову на спинку сидіння.
– Я не збираюся міняти тебе ні на яку Наталю. Усе, закрили тему. – Михайло грюкнув долонею по керму, немов ставлячи крапку.
