Зустрічалися із хлопцем три роки. Він завжди був уважним, дарував подарунки та дзвонив щогодини. Підтримував мене завжди і в усьому.
Я була щаслива і вирішила, що мені пощастило зустріти свою половинку. Але все змінилося після того, як ми стали разом жити. Костя вирішив, що все зробив для того, щоб я нікуди не поділася, а тепер настала моя черга робити все так, як він хоче.
За ці пів року я впізнала його з іншого боку. Де подівся той уважний і дбайливий хлопець, який зараз за будь-якої нагоди намагається втекти з дому, щоб посидіти з друзями в барі.
Костя каже, що йому потрібно більше особистого простору та відпочинок. Тоді навіщо він покликав мене жити до себе? Я розчарована і вже жалкую, що поспішила переїхати до нього.
Дивно, що ще нещодавно він радів за мої успіхи (вчуся в універі, займаюся спортом і танцями), тепер його дратує, якщо я ділюся з ним досягненнями або будую плани. Сам він закінчив коледж, працює менеджером у невеликій фірмі, зарплата середня, може звідси й роздратування, заздрість до чужих успіхів.
Ще всі домашні справи на мені, допомогти не допитаєшся, але тут я сама винна, взявши з самого початку звичку все робити, щоб догодити йому. Тут і смачна вечеря, і завжди приготовлений чистий одяг та готовий сніданок вранці.
Хотіла як краще, а тепер він просто користується всім, нічого не даючи натомість, хіба що купує продукти на свої гроші та живемо в його квартирі.
Мені прикро, кілька разів намагалася піти від нього, але щоразу зупиняє те, що я розумію, що не зможу його так швидко забути. Хоча приходимо ввечері додому, повечеряли і кожен зайнятий своєю справою. Інтим став невиразним і нудним, немає романтичних вечерь, ні кольорів, ні елементарної уваги.
Я не знаю, як розлучитися, мені соромно зізнатися батькам, що нічого не вийшло, адже я так розхвалювала Костю, та вони й самі тоді бачили, який він дбайливий і уважний.
А подруги мені досі заздрять, і не хочеться давати їм привід для пліток та зловтіхи. Мені не з ким порадитись, а сама не можу вирішити, як буде краще для мене.
