Я не знаю як виховувати доньку, відчуваю що втрачаю її

Я хотіла б порадитися з людьми з приводу того, що конфлікт батьків і дітей, конфлікт поколінь застав і нас. Не знаю, що робити. Коли я була підлітком, мені теж не хотілося нічого мити, прибирати, не хотілося допомагати батькам.

Я марила хлопцями, постійно крутилася перед дзеркалом, хотіла гуляти та розважатися, хотіла виглядати як всі, круто, красиво, мати варені джинси і неонові лосини.

Зараз той час згадую з посмішкою на обличчі, адже то були найкраще часи в житті. Тепер виросли і мої діти. Я часто згадую слова своєї матері про те, що коли в мене будуть свої діти, я її зрозумію.

Частково так, але мені від цього ще більше соромно і незручно перед самою. По перше за те, що повністю її зрозуміти так і не змогла, а по-друге за те, що так себе поводила.

Моя донька аналогічна копія мене в 17 років. От так чесно сказати, дивлюся на неї і бачу себе 35 років назад. Так чи інакше, наші діти, точніше їх поведінка, це наші помилки.

Моя Іринка дуже хороша дівчинка, добра, але в компанії друзів вона відірва. Про таких кажуть що вони намагаються бути в центрі уваги, так от, Іра не намагається, вона і є центром. З одного боку мені хочеться бути подругою для своєї доні, хочеться щоб всім, або хоча б частиною того, що в неї відбувається вона ділилася зі мною.

З іншого, манеру поведінки і виховання моєї матері повністю ігнорувати я не можу. Я все життя бачила як мої батьки, батьки друзів були суворими, не дозволяли, не вміли слухати, не розуміли.

Головою я розумію що батьки і мають такі бути, а серцем мені хочеться для своєї донечки стати відрадою, а не тіткою, яка буде критикувати все на світі.

Не знаю як себе поводити, не знаю що робити, порадьте щось. Доньці 17, вона росте, погляди змінюються, я не хочу втратити її так, як колись втратила мене моя мати.