Я працюю на касі в супермаркеті, моє робоче місце знаходиться якраз навпроти вікна, що виходить на парковку. Щодня я бачу одну і ту ж саму картинку, як хлопчисько ходить від машини до машини і просить гроші.
В силу того, що робити багато, я не можу цілодобово дивитися на це дійство, та і дивитися там немає на що, але тим паче хлопчик цей в мене перед очима вже багато місяців.
І саме цікаве, що він ті гроші завжди витрачає на солодощі, морозиво, цукерки різні, бублики. Якби дитина дійсно а чомусь би мала потребу, я думаю він би купував чи просив би їжу, а не гроші на цукерки.
Одного разу мені так все набридло, що я почала казати людям щоб вони не давали гроші, бо він витрачає все на солодощі, але всеодно продовжували давати.
Якийсь час хлопця видно не було, а потім розвеснилося і все продовжилося знову. Саме тоді я познайомилася з цікавим чоловіком, він став підвозити мене на роботу.
І тут в один з таких днів до нас підходить цей хлопчик і каже, що йому треба гроші, скільки не шкода ,с за це він може помити машину, колеса там чи зеркала протерти, може допомогти пакети донести, чи візок возити за нами.
Я розплакалася, адже стільки місяців я так погано думала про дитину. Попросила його почекати, до зміни було ще 40 хвилин, тому я пішла і накупила всього, що він бере зазвичай собі.
А потім вирішили зна ним прослідкувати, виявляється він відносив все це в дитячий будинок і просто перекидав через паркан своєму другу, якого туди нещодавно забрали.
А брудний і пошарпаний він був тому, що мив машини, не всі давали гроші просто так. Мені так соромно, я оббрехала дитину, налаштовувала проти нього тих, хто міг допомоги, адже і не знала яку благородну справу він робить. Тепер ніколи не роблю висновків доки сама не зрозумію все.
