П’ять років тому я познайомилася з чоловіком через друзів. О, цей букетно-цукерковий період, коли в очах пелена і бачиш людину, яка самий ідеальний на всьому білому світі.
Побачення і мрії про майбутнє. Іноді бували сварки. Через півроку, я дізналася про те, що я не одна така у нього.
Скандали. Сльози. Крики. Розходилися. Просив повернутися, сказав, що все буде по-іншому. У підсумку, пробачила.
Всі його пригоди, листування, дзвінки з іншими припинилися. Чоловік кардинально змінився.
Через два роки ми зіграли весілля. Зважилися на дитину. Стали повноцінною сім’єю. Відчуваю себе щасливою.
Поруч турботливий чоловік, який завжди допомагає у всьому і маленьке диво, схоже на батька. Відчуваю себе, як за кам’яною стіною, як би банально не звучало.
Не шкодую, що тоді пробачила.
Тамара – це у нас у Заріччі кремінь-дівка. Не за красою першою була, ні. Були…
Дорога тяглася сірою стрічкою. Андрій їхав до рідного міста ховати батька. Десять років вони не…
Лазня стояла в дальньому кутку ділянки за яблунями, майже впритул до паркану. Це було звичайною…
Аріна стояла посеред паркування, притискаючи до грудей ключі з брелоком, на якому бовталося маленьке пластикове…
— Ти можеш хоча б раз попередити, що вона знову прийде? — голос Іри дзвенів,…
Катерина вийшла з автобуса і поправила сумку на плечі. Жовтневий вітер тріпав руде листя на…