Я подарувала теж життя людині, твоєму внуку, тобі більше нічого не винна.

Мамо, я гуляти, крикнула Аня до мами. -Дівка така, ти подивися, ні щоб матері допомогти, то вона гуляти. Он супу стань зготуй, птицю погодуй, чи з братом позаймайся.

– Мамо, але ти ж обіцяла, ти казала що тиждень якщо вдома сидітиму, то на вихідні зможу погуляти з друзями. – Мало що я казала, знаю я твоїх друзів, тобі 17 всього, які гульки.

Та і друзі які можуть бути в цю пору, краще іди будемо телевізор дивитися, або пирога спечемо. Я не хочу і чути нічого про твої гульки, з Микиткою знову побіжиш зустрічатися, так і знала, виростила на свою голову.

-Мамо, мені 17, ти в 17 мене вже народила, а я не маю права піти з друзями прогулятися. І.з Микитою, так, хоч він мене любить і розуміє, ми з ним одружимося обов’язково і я поїду від тебе.

-Ага, чекай, уже, то не ти побігла, і Микита твій за тобою. В пелені принесеш, додому не впущу.

-Мамо, ну що ти кажеш таке, чого ти його так не любиш, він де все для мене. Ось машиною возить навіть в школу, на випуску обіцяв мені помогти, він такий молодець.

-Я знаю цих молодців, вони хороші тільки під спідницю заглядати, на інше не здатні, а якщо так то і йди до всього Микити, на очі мені не показуйся. Ой горе, ростила, родила носі не спала, невдячна, все нема в мене доньки.

-Мамо, якщо так, то я піду жити окремо… Ало, Микита, приїзди машиною, я речі зберу і забери мене звідти, ні, я тільки на перший час, що всі збирати. Ну, бувай мамо.Через 6 років…

-Доню, коли вже приїдеш, внука покажеш, сама не можу, справи все, справи, а ти б могла приїхати невдячна, ростила тебе, а ти навіть носа не показуєш, ти мені тепер винна, я ж тебе виростила з батьком.

-Мамо, дякую за життя, тепер я подарувала теж життя людині, твоєму внуку, тобі більше нічого не винна. Бувай, нема в тебе доньки…Гудки.