Я познайомилася із чоловіком на роботі. Наша зустріч була досить банальною: я була секретарем у начальника, він – працівником заводу. Випадково зустрілися у приймальні, почалося спілкування

Я познайомилася із чоловіком на роботі. Наша зустріч була досить банальною: я була секретарем у начальника, він – працівником заводу. Випадково зустрілися у приймальні, почалося спілкування.

Юра досить швидко зробив мені пропозицію, а я погодилася. Весілля призначили за пів року, восени. Майбутнього чоловіка я познайомила із мамою ще до пропозиції. Свекруху ж я не бачила і після. Як виявилось, не випадково.

Настав час знайомства. Ми приїхали до Юри додому, його мати чекала на нас за накритим столом. Вечеря пройшла досить добре. Але я відразу помітила, що жінка досить дивна. Все повинно лежати на своїх місцях, все повинно бути так, як вона сказала, світло мало вимикатися відразу, а вода просто так не текти.

З одного боку, економія – гарна якість для жінки, яка виховала самостійно трьох хлопчаків. Юра має ще двох братів: старшого і молодшого. Але її ставлення до цього мені здалося надто нав’язливим. Це виглядало вже як параноя.

Моя мама теж виховувала мене сама. Мені було комфортніше з нею, і тому я вмовила Юрка жити в мене вдома. Купівля житла була на той момент неможливою, та й орендовану квартиру ми не потягнули б. З моєю мамою Юра добре ладнав, і його така пропозиція влаштувала.

Так минуло понад рік. Я була вже на дев’ятому місяці очікування малюка, коли моя мама привела до будинку чоловіка. Дядю Льошу я знала. Він був давнім колегою мами. Але про те, що між ними є якісь стосунки, мені стало відомо лише зараз.

Спочатку все було добре, але після появи малюка, дядько Льоша став дуже запальним. Чужа дитина дратувала його, а мама нічого не говорила проти, боялася втратити відносини, що тільки зародилися. Я не хотіла засуджувати маму, але ситуація була для мене неприємною. Юрко одразу запропонував переїхати до нього. Так ми й вчинили.

Свекруха беззастережно нас прийняла. Перші дні вона не відходила від онука, намагалася допомогти. Але мені довелося дотримуватись її правил економії, до яких я не звикла.
Світло одразу вимикай, вночі не треба вмикати, бо дитину погодувати можна і в темряві, що даремно переплачувати гроші. Їсти тільки за розкладом: сніданок, обід, вечеря. На перекуси продукти витрачати не потрібно: шкідливо і затратно. Таких пунктиків було багато.

Свекрусі я розповіла про ситуацію з мамою, все ж таки ми з нею трохи зблизилися за цей час. Вона підтримала мене, хоч і сказала, що я теж маю розуміти становище матері. Я думала, що свекруха розуміла мене, але, як виявилося, не зовсім.

Старший брат Юри – Денис – жив із сім’єю у Києві. Щоліта вони приїжджали в гості. Цей рік не став винятком.

Коли Денис зателефонував, мати відразу стала голосити: “Я так скучила, скоріше б вони приїхали! Тільки як всі разом житимемо, не знаю”. Я проблеми не бачила, адже крім нашої кімнати, кімнати свекрухи та кімнати молодшого брата була ще одна вільна, в якій стояли диван та два крісла.

Проте розмови про розміщення продовжувалися. А перед самим приїздом Дениса свекруха сказала нам: “Ви з’їхали б на якийсь час, а то тісно дуже буде”.

Я не стала навіть доїдати вечерю, пішла до кімнати збирати валізу. Юрко лаявся з матір’ю, йому було дуже соромно за її вчинок. Адже ми чудово розуміли, що проблема була не в кількості кімнат, а в економії свекрухи.

З’їхали ми того ж дня. Гордість не дозволила мені знову йти туди, де моя дитина виявилася зайвою через чоловіка. Зі своєю мамою з того моменту я рідко спілкувалася. Переїхали ми до орендованої квартири.

Цей місяць був дуже важким. Юрко влаштувався на другу роботу, щоби прогодувати сім’ю. Я стала підробляти вдома: за професією була бухгалтером, тому знайшла фірму, яка погодилася платити трохи менше того, що я працюватиму не в офісі, а з дому. Спочатку ми дуже переживали через вчинки наших матерів. Образливо було, що про нас ніхто не думав. Проте з того часу ми навчилися жити самостійно.

Звичайно, періодично ми спілкуємося з обома матерями, але близько до нашої родини їх не підпускаємо. Не хочеться знову бути відданими.