Я при надії третьою дитиною, а чоловік закохався і пішов до коханки

Моє життя – суцільна іронія. Дівчина з маленького села, яка мріє влаштуватися в житті. Про хлопців ніколи не думала навіть, весілля не хотіла. Але раптово у моєму житті з’являється неймовірний закоханий хлопець, який упадає за мною кілька університетських років. А потім робить пропозицію. І як тут не погодишся?

Треба сказати, що я справді думала, перш ніж сказати так. Мені здавалося, що для сім’ї я не створена. Але Антон переконував мене у протилежному.

Він не хотів, щоб я працювала. Бачив у мені ідеальну господиню та майбутню матір. Через рік після весілля я вже чекала на дитину. Про роботу можна було забути: я з головою поринула у вивчення материнства.

Через рік після народження малюка я почала помічати, що ми з Антоном віддаляємось одне від одного. Але тоді я не надавала цьому особливого значення. Та й часу не було, бо незаплановано знову була при надії.

Мати тільки тішилася, адже діти-погодки – це диво чудове. Отак вона говорила. А я собі місця знайти не могла.

Мені подобалося бути матір’ю, але я не була готова до того, щоб знову нею ставати. Коли я заїкнулася, що хочу перервати вагітність, чоловік був близький до того, щоб підняти на мене руку. Таким я його ще ніколи не бачила. Тоді я зрозуміла, що народжуватиму.

Згодом якось упокорилася з усім. Зраділа, коли нам повідомили, що ми матимемо дівчинку. Син та донька — про що ще можуть мріяти молоді батьки? Пощастило ще, що із грішми проблем не було. Антон непогано заробляв, квартира була його, тож за оренду платити не доводилося.

Зараз моєму синові 9 років, дочці – 8. І я знову чекаю на маля. За ці роки я багато чого навчилася. Можу впевнено сказати, що стала досвідченою мамою. На роботу я так і не вийшла. Чоловік наполягав, щоб я була вдома з дітьми.

Третю дитину ми не планували. І начебто всі заходи вживали, але Бог знає краще, мабуть. Щоправда, щось він погано приглядав за моїм чоловіком. Нещодавно я дізналася, що він мені зраджує. Наші стосунки усі ці роки впевнено йшли на дно. Але останні місяці це було схоже на тортури.

Антон часто не ночував удома, постійно мені брехав. Я намагалася з’ясовувати стосунки, просто хотіла почути правду. Але чоловік завжди знаходив відмовки. А з плином часу з дому почали пропадати його речі. Все закінчилося тим, що він прийшов і сказав, що йде.

Він полюбив іншу жінку і більше не може жити з нами. Не хочу вдаватися до подробиць. Нині це не має жодного сенсу. Чоловік пішов, але сказав, що залишає нам із дітьми квартиру. Ось тобі й подаруночок на розлучення! Щоправда, проблема в тому, що вона записана на ім’я тестя. Тож нас легко можуть виставити звідси будь-якої миті.

А ще я не працюю і поки що гадки не маю, на які гроші нам усім жити. Хай би лише я, але ж діти як? Іноді я думаю, що недаремно в молодості не хотіла виходити заміж. Але Антон так наполягав. Я вірила, що зустріла справжнє кохання, заради якого можна чимось жертвувати. Але як я помилялася!

І що ми маємо в результаті? Двоє маленьких дітей, третій на підході, вдома постійно немає електрики, у мене ні роботи, ні грошей. Чому чоловік вирішив покинути мене саме зараз?