Коли я вийшла заміж, мені дуже хотілося мати свій будинок, свою сім’ю, самій створювати затишок, готувати, тішити чоловіка різними смаколиками. Я із задоволенням прокидалася з теплої постільки і бігла на кухню готувати для коханого сніданок. Він тішився моєю такою турботою, хвалив, а я раділа.
Потім народилася дитина. Турбот побільшало, але чоловік допомагав мені і гуляв з дитинкою, допомагав купати, бігав рано-вранці на молочну кухню. Все, щоб я не попросила, покірно виконував з першого слова. Я не встигала готувати сніданок, і чоловік став обідати замість сніданку, тобто перше та друге. Я готувала звечора, і він розігрівав усе сам.
Минали роки, турботи трансформувалися. Ми добре заробляли, обставили все сучасною технікою, білизну здавали на пральню, сорочки чоловіка теж. Подяки від нього надходити перестали, все сприймалося як належне, ще й докорити міг.
Багато часу займалися із сином, і ось уже незабаром пенсія і раптом чоловік згадав, що все у домі має робити жінка. Він був проти всього, почав чіплятися і вимовляти з будь-якого приводу. Тепер він сідав за стіл і чекав, коли я дам йому їжу, навіть чай не хотів собі налити. Міг так мовчки сісти за стіл і чекати 15 хвилин, 20, 30.
Ложку не ту дала, сидить біля гарячого супу, мовчить і чекає. Я ложку поміняла, суп остигнув — знову сварка. Я не дівчинка, і так стрибати і робити будь-які викрутки вже не можу. Якщо я дзвонила з роботи і просила щось зробити по дому, він вдавав, що не знайшов щось.
Я часто приходила пізніше за нього, тому що в мене бували не нормовані дні. Взагалі, стало гидко з ним перебувати, а з комфортної людини він перетворився на буркоту. Почалися претензії та скандали. І я вирішила страйкувати.
Спочатку все сміхом, потім дійсно, а потім ми пішли на принцип разом. Страйк триватиме вже рік. Я роблю тільки те, що хочеться чи без чого не можна обійтися. Чоловіка нічого не прошу.
Він сам тільки варить собі макарони по-флотськи. Іноді я щось приготую, тоді запрошую його. Він із задоволенням відкушувати дозволить і знову за своє, що він уже майже пенсіонер і домоводи не для нього, він хоче відпочивати.
Розмови не приносять успіху. Я бачу, що це проста впертість. Я намагалася заплющити на це очі і знову почати все робити, але його прямо «несе», вже й покрикувати став, ходив по квартирі з серветкою, пил у кутах шукав і мені показував, мовляв, погано прибрала.
Домовлятися не хоче, хоче мене виховувати як молоду. У мене здоров’я пустує, а він бадьорий з колегами в лазню, на полювання їздить (хоча сам не мисливець), на рибалку. Загалом, набридло мені все. І домашнє господарство також. Мені взагалі нічого не треба (кава, та салат), а якщо що, перекушу в місті. Нехай сам за собою дивиться. Раз він відпочиває, і я теж житиму на своє задоволення. Чи дійде до нього мій протест чи ні?
