Багато років тому ще в школі я закохалася в одного хлопця. Але ніхто про це не знав, настільки дорогі мені були почуття які він у мене викликав. Я відсторонилася від нього, тому що образилася що він пішов в іншу школу. (Я знаю по дитячому, але це були шкільні роки ок?)
Так у мене звичайно були одні відносини, потім я вийшла заміж по дурниці звичайно, потім я розлучилася. Потім я вирішила, що в реальності мені так сильно подобався тільки один чоловік, я вирішила його відшукати після довгого часу.
Відшукала. Нічого не змінилося, він мені як і раніше подобався, листування і телефонні розмови відвертали мене від реальності. Але. Виявилося ми сильно далеко, в різних країнах. Мені захотілося до нього приїхати, він відхилив ідею.
Я вирішила, ок, значить я йому не подобаюсь. Тут все по класиці, що поробиш? Я завела інші відносини, з бажанням вилікуватися від нав’язливих думок ну і нарешті зажити хоч раз нормально.
Але мене постійно роками мучать ці думки, я як стурбована, схиблена, і не від нудьги, мені є чим займатися, але все одно. Про що інші думають коли лягають спати? Кожен про своє. А я про нього.
І з довгих роздумів і за характером спілкування мені відкрито ясно що йому немає до мене діла. Чи то від того що він ображений, то він вважає мене дурною, то йому абсолютно байдуже.
А я все думаю, а раптом ми колись все-таки зустрінемося, а раптом все-таки я йому небайдужа. І так уже років 5. Це лікується?
Я не хочу зациклиться на чомусь і не перестаючи дошкуляти собі так і ще до всього нещасний хлопець страждає.
Йому напевно взагалі незрозуміло чому ця (я) ненормальна вічно пише час від часу з якими дурними питаннями, намагаючись почати розмову.
