Дочка чоловіка від першого шлюбу останнім часом, майже переїхала до нас, і повільно та методично мене виводить. Але робить це, звісно, непомітно та з вигадкою.
Хоча, якби чоловік не прагнув зліпити ангельський образ доньки у своїх очах, то й він давно вже розкусив би її маневри. Але чоловіку зручніше думати, що має золоту дитину.
Я знала, що чоловік має дитину від першого шлюбу. І мене не лякало, що він проводитиме з нею час, платитиме аліменти та братиме її іноді з нами у відпустку.
До цього всього я була готова. Але одразу чоловіку сказала, що у моїй квартирі його дочка не перебуватиме. Це моя територія, тож тут буде лише моя сім’я, а дочку чоловіка я до цього списку не відношу.
На цю умову чоловік погодився. Він водив доньку гуляти, вони разом їздили до батьків чоловіка у гості, а у відпустці ми на нейтральній території, там я з присутністю дитини мирилася.
Хоча було видно, що дівчинка налаштована до мене відверто вороже. Вона влаштовувала істерики у відпустці, говорила мені гидоти, плювалась навіть. Але я зауважила, що таким чином вона псує стосунки з батьком, а мені її нападки взагалі байдужі. Тому вона припинила намагатися. Я думала, що до неї щось дійшло, таки десять років, настав час і головою думати зрідка.
Мене влаштовувала ситуація мого не спілкування з дочкою чоловіка, але тут ситуація змінилася. Мати дівчинки вийшла заміж, та в неї з’явилася дитина.
Дівчинці стало некомфортно жити в одній квартирі з немовлям, яке постійно плаче, тому вона попросила тата забрати її до себе. Чоловік прийшов домовлятися зі мною. Обіцяв, що сам усе контролюватиме, мені зайвих турбот не додасться, а дочка усвідомила свою неправильну поведінку і так більше не буде.
Я вирішила піти назустріч чоловікові, зайва кімната для дівчинки була, тому я думала, що нічого страшного не станеться, якщо вона переїде. Чоловік поручився та й дівчинка сказала, що все усвідомила.
Дівчинка приїхала, очі в підлогу, розмовляє пошепки, ходить навшпиньки, через слово “дякую, будь ласка, вибачте”, загалом, диво, а не дитина.
Але спокій довго не продовжився. Дівчинка почала під благородним приводом робити гидоти, типу у неї випадково вийшло.
Полізла мити посуд – розбила найулюбленішу мою чашку, хоча вона навіть брудною не була, просто біля раковини стояла. І, до речі, ми миємо все в посудомийці, про що вона знає.
Вирішила допомогти мені та попрасувати білизну – спалила мою блузку. Вирішила пропилососити – розбила скляні дверцята в шафі.
І щоразу очі повні сліз, розпач, белькотіння, що вона ненароком, вона випадково, вона просто хотіла допомогти, але не вийшло.
– Вона ж тобі допомогти хоче, просто ще дитина, – повторює за донькою чоловік.
Але я бачу, як на її обличчі з’являється зловтіха, коли на неї начебто ніхто не дивиться. Це батько бачить у ній ангела і нічого не помічає, а от у мене тверезіший погляд на ситуацію.
Вчора ця чудова дитина розбила акваріум та знищила рибок. Офіційна версія: вона хотіла помити акваріум, але не втримала та впустила. Ще б вона його втримала, я сама його тільки порожнім підіймаю.
А потім дитина розгубилася, не додумалася зібрати рибок у банку, втекла плакати в кімнату. Коли ми прийшли, то рибок вже було не врятувати, а там була парочка дуже дорогих, не враховуючи знищеного акваріума.
– Та що ти за свій акваріум переживаєш? Дитина могла постраждати, а ти про рибок! – почав нервувати чоловік.
Але дитина ціла, а рибки ні. І я просила ще після першої ж “допомоги”, що не треба мені допомагати, я сама звернусь, якщо буде потрібна допомога.
Я бачу, що вона просто на зло мені паскудить, чоловікові зручніше цього не помічати, а от я більше терпіти не хочу. Сказала чоловікові, що його дочка з’їжджає від нас. Нехай квартиру винаймає, до бабусі її відвозить, але з мене вистачить.
– Через рибок дитину виганяєш, ну ти й стерво, – заявив мені чоловік. Зібрав доньку і вони поїхали.
Мабуть, так мій шлюб і закінчиться. Мала може тріумфувати, її план спрацював.
