Я розумію, що мої батьки – люди дорослі та мають вирішувати свої проблеми самостійно. Але з іншого боку – очевидно, що вони є частиною мого життя, і я не можу абсолютно абстрагуватися від того, що відбувається.
Місяць тому звичне життя круто змінилося. Я вже кілька років живу від батьків окремо. В мене своя сім’я. Зазвичай я ходила до мами з татом раз на тиждень, у вихідний.
У черговий такий візит я потрапила не до рідного, приємного з дитинства місця, а до філії психіатричного відділення.
Все, що відбувалося навколо мене, здавалося ілюзорним та несправжнім. Тато випадково зустрів своє перше кохання. Як я зрозуміла – вони мало не зі школи знайомі. І ось тепер вони з мамою розлучаються, а тато переїжджає до сусіднього міста, щоб жити з іншою жінкою.
Батьки прожили разом тридцять чотири роки! Двоє дітей. Не пам’ятаю, щоб колись у них були скандали чи бодай великі сварки. Вважала, що це практично ідеальний союз.
Просто випадкова зустріч. У молодості бути разом у них не вийшло. Та жінка поїхала вчитися на інший кінець країни, і вони ніколи більше не бачилися.
У неї, до речі, також родина. Чоловік, діти – все як належить. Зараз вона, так само як батько, розлучається, щоб кинутися в обійми мого тата вже вільною жінкою.
З одного боку – це навіть чесно. Ніхто з них не став зраджував свою половинку. Чесно у всьому зізналися і вирішили розлучитися. Але кому від цього легше?
Батьки розлучаються, але жити батькові поки що нема де. До того ж його нова жінка ще не вільна. Тож тато так і продовжує жити з мамою в одній квартирі. А та, у свою чергу, продовжує божеволіти.
А те, що у мами почалися проблеми, це видно навіть неозброєним поглядом. Тиждень тому я якось зуміла її вмовити, щоб вона сходила на прийом до психотерапевта. Я серйозно побоювалася за її психічний стан.
Щоб не бачити батька постійно, мама практично перестала виходити з кімнати. Нічого не їла. Мені здається, що й до ладу не спала. Мамі прописали якісь заспокійливі.
Інша річ – батько. Той виглядає як закоханий підліток. Постійно листується зі своєю новою коханою. Обличчя його так і випромінює щастя. Що дуже контрастує на тлі матері.
Я завжди любила батька. Вважала, що у нас добрі стосунки. Але я просто не можу бачити, як він радіє, коли мама буквально втрачає життя на очах.
Декілька разів намагалася поговорити з татом. Просила його, щоб він хоч би з’їхав від мами. Адже він своєю присутністю тільки гірше їй робить. Але тато нічого чути не хоче. Каже, що не збирається зараз витрачати гроші через таку нісенітницю. Адже він так і так скоро з’їде до своєї обраниці.
Мама на межі нервового зриву, а цей пурхає на крилах кохання і робить їй лише гірше. Я не витримала – з батьком посварилася. Висловила йому все, що думаю про його поведінку.
Ще сказала, що онуків він ніколи більше не побачить. Нехай їде до своєї нової пасії та ніколи не повертається. Тепер тато щиро дивується, що він зробив не так?
У нього справді не вкладається в голові, що нам із сестрою теж боляче від усієї цієї ситуації. Тато лише каже, що ми повинні за нього порадіти – адже він нарешті зустрів кохання всього свого життя!
Але найжахливіше було попереду. Вчора ми поховали нашу бабусю. То була мамина мама. Тепер мама злягла остаточно. На церемонії прощання вона ще якось трималася, а потім просто пішла до своєї кімнати та сиділа там цілий день.
Я не знаю, що то за чорна смуга. Наче всі нещастя вирішили на нас разом навалитися.
Як у такій ситуації допомогти мамі. Бути з нею поряд постійно я не можу. У мене двоє дітей. Молодшому лише два з половиною роки. Кинути все мені просто нема на кого. Сестра живе далеко в іншій області.
Після цвинтаря батько мені по секрету розповів, що через тиждень вони з його коханою їдуть разом на відпочинок. Потім він переїде до неї жити.
Може, хоч після того, як тато поїде наше життя трохи налагодиться? Як допомогти мамі? Мені її так шкода. А тато негідник.
