Я розумію, що не маю права вимагати свій подарунок назад, то в мене була істерика від безсилля. Мої старання ще раз мама спустила в унітаз, вирішивши віддати мій подарунок на користь брата.
Ми з братом росли без батька, але мама вважала, що братові доводиться набагато важче, адже він хлопчик, йому без тата набагато складніше, йому потрібен чоловік поряд. Тому відсутність в нас тата вона намагалася компенсувати братові різними потураннями, які зрештою перетворилися на вседозволеність.
Було дуже важко в дитинстві сприймати, чому я не можу щось робити, а брат може, хоча ми з ним двійнята. Наприклад, мені після дев’ятої треба було йти спати, а брат міг закотити скандал і спокійно залишитись до опівночі дивитися телевізор.
Цей приклад один із багатьох, але мені чомусь запам’ятався дуже сильно. Я навіть пам’ятаю, що тоді ми дивилися по телевізору. Був цікавий фільм, від якого я подивилася лише половину, коли мама відправила мене спати, а брат лишився додивлятися.
Надивившись на те, що брат через істерику досягає всього, чого хоче, спробувала закотити істерику і я, але отримала потиличник і була за вухо відведена до спальні. Ось так у мами все виховання і зводилося. Для брата все, що попросить, братові завжди прощалося, а мене виховувала. Але на тлі брата здавалося, що вона з мене знущається.
Зараз я розумію, що мене виховували майже нормально, але контраст мами до мене та брата дуже заважав об’єктивній оцінці. Брат від вседозволеності ще в середній школі став хуліганити. Були приводи до поліції, постійні виклики мами до директора, комісії у справах неповнолітніх.
Мама за собою провини не бачила, у неї була одна відмовка – хлопчик росте без батька, треба виявити до нього поблажливість. Та у нас купа хлопців у школі зростали без батьків, але тільки одиниці дозволяли собі те, що творив брат. А мама на все заплющувала очі.
У дев’ятому класі його тягли за вуха до іспитів, директор мамі одразу сказала, щоби на продовження навчання вони не сподівалися, їм такий “подарунок” не потрібно.
Брат нікуди не втупив після дев’ятого, гулів аж до армії. Після армії стало спочатку легше, брат начебто навіть за розум взявся, але швидко скотився до звичайного способу життя.
– Ось бачиш, в армії була жорстка дисципліна, чоловіче виховання, а що я жінка можу зробити? – Ще сильніше переконалася у своїй правоті мама.
З братом, який тільки й робив, що відпочивав, я ще зі школи не спілкувалася, а коли він повернувся з армії та взявся за старе, то з’їхала від мами, бо бачити його не могла. На маму мені було боляче дивитись. Вона тягла на своїй шиї дорослого ледаря, який не хотів нічого робити, тільки гроші з неї тягнув.
Роботу він не шукав, по дому нічого не робив, одягала, взувала та годувала його мама. Мої умови просто вигнати його з дому, щоб змусити ворушитися, мама ігнорувала.
– Влаштується на роботу, з’їде, ми домовилися, – казала мама.
Але з’їхав брат раніше. Знайшов собі дівчину, до неї переїхав. Тільки мама все ще його одягала, взувала та годувала, бо на роботу він так і не влаштувався. Я вже навіть не коментувала цієї ситуації, втомилася.
Нещодавно в мами був ювілей, п’ятдесят років виповнилося. До цього ювілею я вирішила мамі купити машину, про яку вона давно мріяла.
Чотири роки я багато в чому собі відмовляла і збирала гроші. Звичайно, автомобіль далеко не новий, але в хорошому стані та на ходу ніяких вкладень не потрібно. Мама плакала від щастя, я світилася від гордості, а за місяць я дізналася, що мама віддала машину братові, який заявив, що збирається працювати таксистом.
Я була в шоці, мені було прикро, і я зажадала від мами повернути подарунок, коли вона сама ним не користується.
– Ти не маєш права вимагати машину назад, ти мені подарувала її, а що я з нею зробила, це моя справа, – відрізала мама.
Так, вона має рацію, я не маю права щось вимагати. Але й дарувати мамі нічого більше не стану. Не здивуюся, якщо мати переїде жити до мене, бо брат оголосить, що хоче здавати її квартиру.
