Я сподівалася, що все-таки виховаю в Артемі доброго чоловіка і батька

Мами вчать своїх дочок – чоловіків неможливо перевиховати. За кого виходиш заміж, з таким і жити будеш.

Здавалося б все це зрозуміло. Але іноді почуття сіють надію. Чоловік одного разу підняв на мене руку. Після довгих вибачень – пробачила.

Одружилися, виявилося те що сталося повторюється знову і знову.

Народилася дитина і тут прийшла біда. Захворіла дуже сильно, потрібна була моральна, фізична і матеріальна допомога. Ось тут побачила його справжнє обличчя.

На справжню чоловічу підтримку він був не здатний, а як батько злякався. Він поїхав, кинувши і мене і дитину.

Все ще будучи в шлюбі жили нарізно. Нарешті, хвороба була подолана, дитина трохи підросла. І ось він на порозі.

Знову були довгі вибачення, що він помилився і жив з докорами сумління. І звичайно, говорив, що любить і хоче жити з родиною.

Напевно це знову любов, а може надія (що все-таки виховаю в коханій людині доброго чоловіка і батька).

Виявилося, що перевиховати чоловіка неможливо. Неважливо скільки можна терпіти, пробачати, не помічати. Дитина виросла, встигла зрозуміти і полюбити батька, як знову пішли в хід його звички.

Кажуть, що потрібно вміти пробачати. Я вміла і поплатилася. Тепер я точно знаю, що це не відноситься до чоловіків. Їх перевиховати неможливо.