Після п’яти років спільного життя я зрозуміла, що ми з чоловіком чужі люди. Спілкування обмежується парою незначних фраз за сніданком, і ми не розуміємо, чому ще разом. Життя стало нудним і сірим. Я до ночі сиджу в офісі, щоб заробити більше, бо чоловік довго не міг знайти роботу, а зараз працює за копійки.
Але, як він каже, добре що не втомлюється і йому всього вистачає. Додам, вистачає йому лише на себе, на все інше заробляю я. Для мене життя стало нудним, сірим і буденним.
А одружилися ми колись з великого і сильного кохання. Батьки раділи, і наша сім’я була для всіх прикладом. Усі вихідні проводили разом вдома, у відпустку їздили регулярно і лише вдвох.
Але це тривало недовго. Чоловік якось швидко охолонув, колись у мене навіть була підозра, що він мені зраджує. Але постійні скандали та з’ясування стосунків лише погіршили ситуацію.
Якоїсь миті я зрозуміла, що настав час розлучитися, але несподівано розлучилася моя молодша сестра, її чоловік сказав, що покохав іншу. Коли про моє рішення дізналися батьки, то мама сказала: «Як же я людям в очі буду дивитися, що ви обидві розлучені та самотні» і я не наважилася зробити це через неї.
Думала, що коли всі заспокояться і сестра знову вийде заміж, тоді я зможу змінити своє життя.
Іноді хочеться все кинути і піти з дому хоч на якийсь час, все одно куди, аби відпочити морально, пожити на самоті. Але я знаю, що так і не зможу це зробити. Багато моїх подруг, та й сестра, після розлучення так і не влаштували своє особисте життя. Кажуть мені, що в мене хоч і не ідеальна сім’я, але все ж таки якась стабільність.
Та й для оточення я заміжня жінка, з чудовою родиною, яка гарно заробляє і тішить свою маму, а подробиці нікому не потрібні. Напевно, я так і не зважусь ніколи на розлучення, під тиском обставин.