– Я тебе просив піцу замовити! Ти мене перед друзями ганьбиш зі своїм вінегретом з буряком та квасолею! – Заявив шістнадцятирічний син Марії

– Я тебе просив піцу замовити! Ти мене перед друзями ганьбиш зі своїм вінегретом з буряком та квасолею! – заявив шістнадцятирічний син Марії.

По телевізору говорили про новий міжнародний проєкт, який знайомить професійних шеф-кухарів із різних країн із українською кухнею.

«Дуже дивно: десь у світі збиралися розповідати шеф-кухарям про україньку кухню, а мій власний син соромиться тарілки вінегрету на святковому столі», – подумала Марія і мовчки понесла тарілку до відра для сміття.

***

Для Марії готування було улюбленим заняттям з дитинства. Бабуся змалку привчала внучку до господарства, розповідала свої секрети і показувала, як готувати прості домашні страви.

Згодом кухня стала її справжнім хобі. Їй просто подобалося готувати зі звичайних продуктів щось смачне для своїх.

У їхній сім’ї давно склалася традиція: на дні народження та великі свята Марія сама накривала стіл. Вінегрет, часникова закуска з салом, «олів’єшечка», гаряче та обов’язково сирник.

Вася раніше все це їв. Салат олів’є взагалі зникав зі столу одним із перших. І ось Васі виповнювалося шістнадцять, а стосунки з матір’ю за останній рік дуже змінилися.

Після раптового відходу батька він почав закриватися від Марії. Міг цілий вечір просидіти у своїй кімнаті, бурчав у відповідь на запитання, дратувався, коли вона намагалася з’ясувати, як у нього справи.

Марія намагалася не тиснути на нього і давала більше свободи, хоч іноді зовсім не розуміла, як розмовляти з власним сином.

На день народження Вася вирішив запросити друзів.

– Мамо, тільки ти з нами сидіти не будеш, гаразд? – попередив він заздалегідь. – Ми самі посидимо без дорослих.

– Добре. Привітаю тебе, на стіл накрию, а потім піду. До речі, вранці бабуся з дідом заїдуть,  подарунок тобі привезуть.

– Гаразд, тільки ненадовго.

Марія справді збиралася залишити підлітків самих. Їй хотілося, щоб перед їхнім приходом сім’я зібралася за одним столом, а приготоване знадобилося і наступного дня, коли в гості мали прийти тітоньки та близькі родичі.

Тож у день народження вона з самого ранку готувала. Поки Людмила Миколаївна та Володимир Іванович вітали онука та вручали йому подарунок, Марія займалася святковим столом.

До обіду на кухні вже стояли салати, в духовці доходило гаряче, а на таці виблискував рум’яний сирник.

Вася зайшов на кухню і подивився на стіл.

– Мам, це що?

– Частування.

– Кому?

– Гостям.

– Ти серйозно?!

– А що тебе не влаштовує?

– Я думав, що ми піцу замовимо.

– Замовите потім. Я хотіла, щоб спочатку всі поїли нормально.

Вася глянув на вінегрет.

– Ми це не їстимемо! Не потрібні нам ці пенсіонерські салати! Ти мене перед друзями ганьбиш зі своїм вінегретом!

Марія нічого не пояснювала. Вона взяла тарілку і понесла її до відра для сміття.

– Добре. Якщо не потрібна – значить, не потрібна.

Вася глянув на матір круглими очима: він не чекав від неї такого.

– Піцу замовляй сам. Бабуся тобі гроші подарувала – ось на них і замовиш.

– Мамо, ну я… – ще дужче здивувався син.

– Ти ж хотів сам вирішувати, чим пригощати друзів. От і вирішуй. Дорослий уже.

У дверях кухні з’явилася Людмила Миколаївна.

– Маріє, ну яка ти мати після цього? У дитини день народження, друзі прийдуть, а ти вирішила свою лінію гнути? Не час зараз його виховувати!

– Маєте рацію, треба було виховувати раніше, причому ременем!

– Та що ти таке кажеш?

– Я хороша мати, Людмило Миколаївно! Я приготувала йому свято! А якщо син вважає себе досить дорослим, щоб вирішувати, чим пригощати своїх гостей, хай сам цим і займається!

Людмила Миколаївна подивилася на стіл і невдоволено підібгала губи.

– Я б теж не стала твого вінегрету та оселедця під шубою їсти. Згадай, як дід тоді на Новий рік мало не задихнувся, – продовжила вона. – Кісточкою подавився з твого салату. Добре, що Таня моя – лікар і була поруч, а то невідомо, чим би все закінчилося.

– Риба вже була почищена, – спокійно сказала Марія.

– Але він подавився за твоїм столом!

– Мати, до чого тут Марія? – Втрутився Володимир Іванович. – Виробник винен, що рибу погано почистив.

– Тобі аби її захищати!

– Тому що ти зараз несправедливо її звинувачуєш.

Марія подивилася на годинник.

– Гаразд. Скоро до нашого дорослого Васі гості прийдуть, настав час звільняти квартиру. Приходьте завтра, можете зі своїм, якщо мої салати вам не до вподоби.

Вона зняла фартух, перевдягнулась і вийшла з дому. Вася залишився чекати на друзів.

Піцу він замовив на гроші, які подарувала йому бабуся. До приходу гостей все було готове: музика грала, на столі стояли три коробки з піцею та напої.

Перші двадцять хвилин хлопці їли та розмовляли. Потім один із них відкрив останню коробку і подивився на стіл.

– А чого у вас лише піца?

– Так сталося, – відповів Вася.

– А салати?

– Мама нічого не залишила.

– Чому? Вона ж у тебе завжди готує на цілу роту!

– Ага! Минулого року у вас шуба була і вінегрет. Я дві порції з’їв!

– А сирнрка теж не буде?

– Можна ще одну піцу замовити, свічки туди встромити… – почервонів Вася.

Він подивився на гроші, що залишилися. Витрачати все на їжу йому зовсім не хотілося.

– Та ну її, цю піцу! Я сирник чекав. Він у вас класний.

Вася глянув на друзів.

– Ви що, серйозно все це пам’ятаєте?!

– Звісно. У тебе мати смачно готує.

– Я взагалі заради сирника прийшов, – зізнався один із друзів жартома.

Вася взяв телефон та вийшов у коридор. Набрав номер матері.

– Мамо?

– Так, Васю.

– Ти салати точно викинула?

– А що сталося?

– Хлопці питають про шубу, вінегрет. І про олів’є також.

– А ти що їм сказав?

– Що ти все викинула. А ти прям у смітник викинула? Може, можна якось це врятувати?.. – видавив підліток.

Марія ненадовго замовкла.

– На лоджії подивися. Там одна тарілка для вас, інша для рідних. Завтра тітоньки прийдуть тебе вітати.

– Значить, ти не викинула салати?!

– Ні. Я ж не ку-ку, щоб викидати їжу, яку пів дня готувала!

За кілька хвилин Вася виніс із лоджії салати.

– О, шуба!

– Я ж казав, що твоя мати мирова!

– А сирник буде?

– Зараз принесу.

Вася повернувся на кухню, дістав сирник і поставив його на стіл.

– Ось.

– Марія Іванівна нас врятувала від голодної сме.рті! – засміялися друзі.

Вася глянув на друзів.

– Їжте давайте, доки все не розібрали.

Наступного дня прийшли родичі привітати Васю. На столі знову стояли салати, закуски, гаряче та новий сирник.

Володимир Іванович поклав собі шубу, скуштував і сказав:

– Маріє, шуба в тебе завжди чудова.

Зовиця Тетяна похвалила часникову закуску з салом.

– Хлопцям учора також сподобалося. Вони з’їли все, – сказав Вася.

Людмила Миколаївна нічого не сказала. Коли настав час чаю, вона взяла шматочок сирника, скуштувала і тільки потім промовила:

– Ну… сьогодні він справді особливо вдався.

– Дякую, Людмило Миколаївно, – відповіла Марія.

– Тобі б до міжнародної гастрономічної бібліотеки свої рецепти відправити, – сказав Володимир Іванович.

– Кому потрібний мій домашній сирник? – відмахнулась Марія.

– Людям, які люблять смачно поїсти, – серйозно відповів він. – Я чув, там збиратимуть історії страв, покрокові рецепти, коментарі наших шеф-кухарів та інформацію про ресторани, де їх можна скуштувати.

– А ще там з’являться гастрономічні маршрути. Українську кухню у всьому світі хочуть просувати. Потім все це переведуть двадцятьма мовами.

– Треба ж, – сказала Людмила Миколаївна. – Скоро, дивишся, і наші страви іноземці почнуть готувати. Я ось знаю рецепт квашеної капусти, її ще моя прабабуся готувала.

– А чому ні? – посміхнувся Володимир Іванович.  – От тобі й робота, дружино!

– Куди нам із Машкою до шеф-кухарів, – засміялася Людмила Миколаївна.

– А що вам до них? – не погодився свекор. – У Марії он скільки років усі на свята одне й те саме просять. Виходить, подобається.

– Особливо вінегрет та шуба, – додала Людмила Миколаївна з усмішкою.

Після обіду Вася допоміг прибрати зі столу. Коли гості розійшлися, він затримався на кухні.

– Мамо.

– Що?

– Дякую.

– На здоров’я! Я намагалася! І ще… – Запамятай, синку, – найсмачніша їжа – домашня! Хто б там що не казав! Ніколи не цурайся простих домашніх страв, – вони найсмачніші та найкорисніші…

А ви що скажете з цього приводу? Згодні зі мною? Пишіть свої слушні думки в коментарях, ставте вподобайки!