– Я тобі сказав, ти тепер звітуватимеш за всі витрати. Строго на всю суму, що надсилається мною. Звітуєш за цей місяць – отримуєш гроші на наступний! Я поки що жодного чека не побачив, тому й грошей не бачу сенсу висилати

– Лізо, цього місяця я тобі менше надішлю грошей. Сама розумієш – часи складні, не можу розкидатися грошима! – Колишній чоловік, Єгор, дзвонив Лізі лише тоді, коли йому треба було попросити відстрочку виплати аліментів або зменшити їх розмір.

– Чого це раптом? Ти так говорив і минулого місяця, і позаминулого. А ще ти обіцяв повернути те, що недодав. Коли чекати? – Ліза не мала наміру ось так легко здаватися.

– Ой, ну чого ти починаєш? Поверну, сказав же! Але цього місяця в мене взагалі пусто, і так у борги вліз.

– А ти не забув, що у дітей цього місяця дні народження?

– А, точно! Чорт, і як ти примудрилася так невдало народити, що доводиться вдвічі більше витрачати на подарунки? Гаразд, щось придумаю. – Логіка ніколи не була сильною рисою Єгора, але Ліза помітила це надто пізно: на той момент у них вже було за плечима кілька років не найщасливішого шлюбу та двоє дітей…

– Загалом вирішуй із грошима. Діти чекають на подарунки від татка. – відрізала Ліза і нажала на відбій.

Через кілька днів Єгор зателефонував і запропонував просто фантастичну за своєю зухвалістю ідею.

– Слухай, Лізо, а давай, ти сама дітям іграшки купиш, а скажеш, що ці подарунки від мене були! Чи я куплю сам, але за рахунок аліментів? Ти все одно мої гроші на подарунки витратила б.

– Ні. Ти надішлеш аліменти, а я вже сама розберуся, на що їх витратити. А подарунки – це окрема стаття видатків. Дивно, що мені доводиться пояснювати це батькові, котрий два роки випрошував дитину!

– Ой, почала знову! Аби привід знайти, щоб скандал розпочати! Дякувати Богу, розлучився з тобою!

Чоловік кинув слухавку, а за кілька днів з’явився на день народження молодшої доньки з двома подарунками.

– Що це таке? – Ліза крутила в руках коробки і не розуміла, навіщо чоловік взагалі їх приніс.

– Це подарунки дітям. Набір дитячий посуд. У магазині сказали, що це буде нормальним подарунком. Я одразу обом подарую, завтра у відрядження поїду. Там ще кілька речей їм купив, але це за рахунок аліментів. – Єгор вирвав подарунок із рук дружини, і сам почав акуратно розпаковувати. Лізу здивувала ця дія, але вона промовчала.

– Але ж мені не речі потрібні, а гроші! Речей у дівчаток і так багато!

– Та я й не сумнівався, що ти будеш незадоволена. Тільки кричати й навчилася! Одні гроші потрібні. Що, манікюр оновити чи у кафешку з подружками сходити недостатньо? Все, тепер перевірятиму, на що ти витрачаєш. Звикла на мої гроші шикувати! – Ліза бачила, що Єгор спеціально себе накручує, щоби влаштувати скандал і швидше піти зі свята доньки.

За кілька днів колишній написав, що хоче зайти, взяти дівчаток погуляти в парку. Такого раніше не бувало, тож Ліза погодилася. Діти сумували за татом, не розуміючи, чому він зовсім перестав приїжджати до них. Не скористатися можливістю було безглуздо.

Єгор сам заїхав і навіть зголосився зібрати дітей. Як вони йшли на прогулянку, Ліза не бачила. Щойно вона пішла у ванну, чоловік схопив дівчаток і вискочив із квартири.

Поки колишній з дітьми гуляли у сквері неподалік будинку, Ліза встигла трохи прибрати в квартирі, запустити пральну машину і приготувати дітям вечерю. Вона одразу зауважила, що ніде не видно подарунків від Єгора: дівчаткам хоч і не сподобалися набори дитячого посуду, це все-таки був подарунок від тата, тож вони навіть намагалися зобразити радість.

– Мабуть, із собою взяли. Пограти, – подумала Ліза вголос і продовжила займатися своїми справами.

За кілька годин дівчатка повернулися додому. Вони розповіли, як весело проводили час у парку, і як тато залишив старшу Машу доглянути молодшу сестру, поки сам бігав у магазин.

– А навіщо він бігав? – Лізу неприємно здивувало те, що чоловік залишив п’ятирічній дитині наглядати за трирічною.

– Тато здавав назад у магазин набори посуду та одягу. Він сказав, коли нам не сподобалося, він потім нові іграшки купить. – безтурботно повідомила дочка, а Ліза вирішила з’ясувати все сама.

– Єгоре, це що взагалі було? Ти навіщо іграшки до магазину здав?

– Ти ж сама сказала, що я фігню подарував. Ось я і здав, чого дарма грошима смітити, вони в мене не зайві.

– Добре. Коли ж чекати від тебе інших подарунків? Та й про аліменти не забудь, цього місяця я не бачила від тебе жодної копійки.

– А нічого не буде. Я подарував іграшки? Усе, от і розрахувалися. А те, що вони не сподобалися, вже не мої проблеми.

– То поверни тоді мені гроші за них, я сама куплю те, що хочеться дівчаткам.

– Чого це раптом? Я тобі сказав, ти тепер звітуватимеш за всі витрати. Строго на всю суму, що надсилається мною. Звітуєш за цей місяць – отримуєш гроші на наступний! Я поки що жодного чека не побачив, тому й грошей не бачу сенсу висилати. Немає чеків, отже, ти нічого не витратила на дітей. А оплачувати твої “бажання” я втомився ще у шлюбі. Загалом, не дзвони мені по всяким нісенітницям!

Почувши в трубці короткі гудки, Ліза вирішила, що дарма погодилася не подавати документи на офіційні аліменти. Вона думала, що чоловік у неї виявиться порядним хоча б до своїх дітей, але жорстоко помилилася.

Жодного разу після розлучення він не надіслав навіть те, що сам собі визначив як щомісячне вкладення у виховання дочок. Тепер він вимагав звіту про витрачені кошти.

Ліза відкрила ноутбук і швидко знайшла необхідну інформацію щодо питання подачі на аліменти. Вона зібрала всі необхідні документи та подала їх до відповідної організації.

Через кілька днів їй надійшло повідомлення, що її заявку прийнято. А далі розпочався справжній цирк.

– Як ти посміла, нахабниця? Та я стільки в тебе вклав! – кричав він. – Та без мене б ти один рис їла! Ну, зажди, ти пошкодуєш ще… – Єгор почав дзвонити щодня і вимагати забрати заяву, він кричав, погрожував відібрати дітей і обзивав усіма можливими та неможливими образливими словами.

Ліза мовчки слухала, записуючи на диктофон його погрози та намагаючись утриматися від того, щоби щось відповісти на його провокації. Коли під час чергового дзвінка Єгор повідомив, що звільнився, аби колишній дружині нічого не дісталося, жінка не витримала.

– Єгоре, послухай. Ти розлучився зі мною, а діти лишилися твоїми. Я не зобов’язана звітувати про свої витрати, хоч би скільки ти мені переказував. Попри звільнення, ти все одно зобов’язаний виплачувати дітям гроші на утримання. А якщо ти знову посмієш погрожувати мені, я піду в поліцію.

– Хто тобі повірить? Я нічого такого не казав! – Було помітно, що колишній занервував.

– Твій батько мисливець, і його рушницю я особисто бачила, а те, що в тебе є автівка, якою ти приїжджав до будинку і перегороджував мені шлях, бачили сусіди. Твої погрози “ходи через дорогу та озирайся” або “штори щільніше закривай, у рушниці приціл хороший”, – цілком зійдуть за погрози. Я вже встигла записати достатньо на диктофон. До речі, я зателефонувала твоєму батькові та дала послухати твої “мистецтва”! – Ліза насилу зберігала спокій у голосі.

Усередині все тремтіло, бо колишній настільки її довів, що хотілося взяти дітей і поїхати кудись якомога далі!

Єгор більше сперечатися не став. На якийсь час він зник із життя Лізи, а за кілька тижнів Єгор знову влаштувався на роботу.

Щодо Лізи стали стабільно приходити гроші на утримання дітей. Мабуть, дідусь дівчаток вирішив-таки нарешті вправити мізки синочку. Сам Єгор практично зник із життя дітей, але Ліза вирішила, що краще зовсім без батька, ніж із таким!

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

You cannot copy content of this page