Одружившись з Марією і проживши з нею кілька років, Ігор постійно відчував, що теща, Валентина Єгорівна, ставиться до нього, м’яко кажучи, з недовірою.
Щойно що, – то бурчить, то хитає головою. Жили вони у будинку Валентини, і це їй категорично не подобалося. У її розумінні Ігор був надто неохайний, через що у жінки псувався настрій і підіймався тиск.
Валентина Єгорівна ніби стежила за кожним рухом зятя. Варто було Ігореві поставити кухоль на лакований стіл, а не на підставку, як теща починала бурчати.
Вона нагадувала Ігореві про те, що тут він живе на пташиних правах і кожна річ – стілець, стіл, навіть чайна чашка – куплена на її особисті кошти.
Її дратувало, що багато їсть: змітає зі столу все, що приготовлено. Валентина Єгорівна якось не витримала, помітивши, що зять наколює виделкою останню котлету.
– Бездонна бочка, – пробурчала вона і вийшла з-за столу.
Ігор мовчав, не дай боже випадково розжарити атмосферу. Доводилося миритися з безглуздим характером тещі, бо особистої житлоплощі чоловік не мав.
Якось, коли Ігор прийшов додому з роботи та кинув зв’язку ключів на тумбу у передпокої, Валентина Єгорівна, підстрибнувши від переляку на дивані, повернулася до дочки.
– Ну й вибрала ти собі… цього. У власному будинку немає спокою!
– Мамо, тихіше, – Маша приклала палець до губ.
Валентина Єгорівна, звузивши й без того маленькі очі, спеціально сказала ще голосніше, щоб недолугий зять почув її:
– Я у своєму будинку, що хочу, те й кажу! Я тут господиня, тож майте совість не суперечити та не огризатися!
Ігор мовчки роззувся. Прямуючи в спальню повз вітальню, сухо привітався, не повертаючи голови. Маша підвелася і пішла слідом за ним. Вона увійшла у кімнату, та зачинила двері.
– Ну, не гнівайся, Ігорю, – присіла поруч із чоловіком на ліжко, поклавши руку йому на плече. – Не звертай уваги. Мама завжди була такою. Ляпне не подумавши. Не ображайся, будь ласка.
– Я не ображаюся, – Ігор дивився надвір через вікно і почував себе приниженим.
Так, він не міг забезпечити дружину квадратними метрами, не заробляв стільки, щоб вистачало і на орендовану квартиру, не кажучи вже про власну, і на життя.
Ігор мріяв багато про що, але вище голови не стрибнеш. Мрії мріями, але реальне життя інакше. Валентина Єгорівна часто пишалася своїм покійним чоловіком, розповідаючи за обіднім столом, яким він був хватким, розумним та спритним.
У свої двадцять п’ять, Петро Петрович став передовиком виробництва, у двадцять вісім – майстром, у тридцять збудував дачу своїми руками, зробив у ній ремонт, а ще за рік збудував гараж, у якому також облаштував невелику майстерню.
Валентина Єгорівна розмахувала руками, захоплюючись Петром, а Маша… та сиділа мовчки, почуваючись не у своїй тарілці. Тому що мама відверто брехала!
Марія пам’ятала всі їхні скандали, що долинали в її кімнату, та врізалися в її свідомість довгими стрілами, приголомшуючи та примушуючи сховатися під ковдрою.
Валя кричала на чоловіка, звинувачуючи у нескінчених лінощах, гулянках, втрату молодості тощо. Батько справді нічого не робив по дому.
Він лягав на диван, вмикав телевізор і втуплювався в нього весь вечір до пізньої ночі. В чарку заглядав рідко, але влучно. Приходив додому на рогах, ні з ким не розмовляючи, і лягав спати.
Мати тут же ставала справжнісінькою мегерою. Вона скидала чоловіка з ліжка, волала, не даючи заснути не тільки Марії, а й сусідам.
Маша чудово пам’ятала той день, коли батько, зібравши свої нечисленні пожитки у величезну валізу, вийшов за двері й більше не повернувся.
Марія дивилася на потилицю чоловіка і мріяла, що колись у них все вийде, і вони зможуть з’їхати з квартири матері, зажити своїм життям, щоб ніхто і ніколи не вказував їм на всякі дрібниці – пальто не там висить, ложка не так лежить, взуття не там стоїть.
***
Все змінилося одного прекрасного дня.
Виходячи з метро, Ігор помітив чоловіка, який розмахував руками, скликав народ купити «виграшний квиток».
– Ох, була не була, – подумав Ігор, прямуючи до продавця. Він купив квиток, вислухав цілу тираду про легку удачу від веселуна і, посміхнувшись йому, пішов на зупинку. За тиждень, перевіривши електронну пошту, остовпів. Там був лист, у якому ясно говорилося:
«Вітаємо! Ви стали власником двох мільйонів гривень!
Ігор не повірив своїм очам. Покрутивши в руках телефон, вбіг у квартиру і як закричить:
– Маріє! Я виграв! Чуєш?! Я виграв!
Він підхопив дружину, закрутив її. Ігор сміявся, наповнюючи будинок своєю радістю. Маша дивилася на чоловіка широко розплющеними очима.
– Стривай, – легенько ляснула його по плечах, – можливо це шахраї?
Ігор зупинився, поставив її на ноги.
– Це правда, дивись, – він показав їй свій телефон, на екрані якого висвітлилися заповітні рядки.
За хвилину до квартири зайшла Валентина Єгорівна. Маша, підбігши до неї, випалила просто в обличчя приголомшливу новину. Вона, скрививши губи, прошепотіла:
– Кому-кому, але тільки не йому мало так пощастити. – Але вголос сказала, посміхаючись зятю, що вийшов їй назустріч:
– Синку! Який ти молодець! А я ж завжди казала, що ти у нас щасливчик. Потрібно було тільки трохиого потерпіти. Іди, синку, я тебе поцілую…
***
Вечеря пройшла у сприятливій атмосфері. Ігор і Марія мрійливо розмірковували про нову квартиру, Валентина Єгорівна підкладала вже улюбленому зятю котлети, нахвалюючи його «золоті руки», «нескінченну турботу», «приязність» та «добре ставлення до коханої тещі».
– Золотий зять мені дістався! – Підсумувала вона, закінчивши лицемірити.
Ігор слухав та посміхався. Образи розчинилися, як серпанок над річкою. Валентина Єгорівна, подавши зятю чай, запропонувала з’їздити в суботу до неї на дачу.
– Відпочинемо, відсвяткуємо виграш, як слід.
Згодом ажіотаж навколо виграшу вщух. Валентина Єгорівна все так же з теплом ставилася до Ігоря, не звертаючи уваги на його недбалість стосовно деяких речей. Бачачи його неохайність, зітхала:
– Ну, з ким не буває. Гаразд, зате він добрий. Пощастило моїй Марійці з чоловіком.
Якось Маша у неї запитала, коли вони залишилися наодинці:
– Мамо, скажи чесно, що змінилося? Ти тепер постійно хвалиш Ігоря, ставишся до нього інакше. Ти ж лаяла його за кожну дрібницю, а зараз…
Валентина Єгорівна подивилася на дочку з усмішкою:
– Просто я не розгледіла його одразу. А тепер бачу, який він у нас чудовий…
От і думайте, чи справді розгледіла, чи воліє отримати “відступні” з його виграшу? Як ви вважаєте? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
