Я в розлученні вже два роки, в мене є десятирічний син Данило. Він дуже важко переживав наше прощання з чоловіком, я втішала його, як могла.
Після розлучення він сподівався, що ми з чоловіком знову будемо разом, але нещодавно його надії зруйнувалися остаточно, оскільки колишній чоловік знову одружився.
Він знайшов собі дівчину, яка молодша за нього на десять років. Я була дуже вражена цим фактом, мені було неприємно, але я намагалася не зациклюватися. Після весілля чоловік почав частіше брати Данилка до себе додому. Я ревнувала сина до нової дружини чоловіка.
“Мені подобається ще одна моя мама Аліна”, – сказав мені син.
Ця фраза мене дуже зачепила, я спробувала пояснити синові, що вона йому не друга мама, а просто нова дружина батька. Син зрозумів мене і ми закрили тему.
Кожні вихідні Данилко просився до тата в гості, і коли повертався від них, то розповідав дуже багато про нову дружину:
“Вона така весела, ми грали з нею у хованки”, – ділився зі мною син.
Я намагалася тримати ревнощі при собі, не звертати уваги.
Але все почало заходити надто далеко. Якось я приготувала обід, але син не доїв свою порцію. Після того, як я попросила його доїсти до кінця, він сказав мені: “Аліна смачніше готує”. Я була шокована його словами. Я боялася, що син захоче жити з ними, а не зі мною.
Ім’я нової дружини все частіше було на вустах мого сина:
“А Аліна мені казки читала”, – сказав син після того, як я відмовилася читати йому на ніч.
“А Аліна розповідає смішні історії», – говорив Данилко, коли був невдоволений моїми розповідями.
Злість до нової дружини зростала в мені з кожним днем. Я не знала, що робити. Я почувала себе поганою матір’ю. Моя самооцінка і так впала після розлучення, а тут ще власний син у захваті від нової дружини колишнього.
Цілком заборонити синові не бачитися з ними я не можу. Це означатиме, що я здалася, але я не знаю, як вчинити. Син у захваті від Аліни, і це видно.
– Та не хвилюйся ти так! Мама завжди є мама. – Втішала мене подружка.
– Я не знаю, що робити, – відповіла я.
– Зараз йому потрібне твоє кохання! Ну, навіть якщо він захоче жити з батьком, що в цьому такого? – спокійно сказала подруга.
Вона не розуміла мене, якщо син захоче жити з батьком, то я залишусь зовсім одна. Втратити сина – це мій найголовніший страх.
І цей страх почав збуватись. Син все частіше залишався у чоловіка на ніч, усі вихідні проводив із ними, від цього я почувала себе розчавленою. Всередині мене відбувалася боротьба: одна сторона була рада, що Данилко спілкується з новою родиною тата, а інша сторона боялася втратити сина.
Нині я намагаюся більше проводити часу із сином, не реагую на нього, коли він говорить про Аліну. Ревнощі та страхи з’їдають мене. Може мені віддати сина його татові? Нехай живе в них і радіє. Бо кожна його розповідь мене роздирає на шматки.
Я бачу, який він щасливий, коли повертається від них. Можливо, йому справді буде краще разом із ними? Я намагаюся контролювати ситуацію, але в мене не виходить. Мені стає важче з кожним днем. Відчуваю себе покинутою і зрадженою самими близькими людьми.
