Я вагаюся і не знаю чи допоможе сімейний психолог врятувати нашу сім’ю?

Ми з чоловіком в шлюбі всього півроку, дітей поки немає. До цього ми півтора року зустрічалися, жили разом з другого місяця знайомства. Ми практично ніколи не лаялися, таке могло статися раз на місяць, але якщо відбувалося і відбувається, то затягується надовго.

Чоловік каже, що не вміє правильно лаятися. У його розумінні ця фраза означає, що в гніві він поводиться вкрай агресивно, може дуже грубо образити, сказати, щоб збирала речі і валила. Потім через тиждень каже, як ніби це я його вигнала, а не він мене образив.

Я завжди йшла на контакт, першою вибачалася, навіть якщо відчувала несправедливість його образ. Він же ніколи не вибачається взагалі, каже, що раз я його довела – сама винна. Що якщо його, на його думку, ображаюсь значить, він ображає у відповідь в 10 разів гірше. Дитячий садок якийсь.

Я думала, що ми з цієї його «особливістю» поступово впораємося, але все стає тільки гірше. Я винна у всьому, мені приписується авторство у всіх сварках, мене обзивають останніми словами (раніше він хоч трохи вибирав вирази), хоча я собі таких висловлювань не дозволяла і не дозволяю.

Це був дуже тривожний дзвіночок, але я довгий час не звертала на це належної уваги, відмахувалася від проблеми, так би мовити. Але в цю суботу він був злий, і все само собою, слово за слово, вийшло з-під контролю. Він кричав.

Приїжджала поліція, бо я її викликала щоб він перестав кричати. Я поїхала до мами. Зараз, коли пристрасті вляглись і ми намагаємося більш-менш спокійно у всьому розібратися, чоловік пише, що я сама довела його до такого стану, що він винен, але все це через мене.

Я в шоці, але все одно намагаюся знайти вихід, так як розлучатися не хочу. Запропонувала чоловікові повністю відмовитися сварок і звернутися до сімейного психолога.

Не знаю, може, краще було зібрати речі і виїхати з кінцями, але я не хочу спалювати мости, поки не випробую всі доступні мені варіанти. Бувають ситуації регресу і налагодження таких ось тріснутих відносин. Рідко, але бувають. Тим більше я сподіваюся на допомогу фахівця. Але все одно не знаю, чи правильно я роблю.