Я посварився із родичами. Не хочу більше ніколи спілкуватися з матір’ю та сестрою. Я виріс у жіночій родині. З матір’ю несхожість характерів повна, із сестрою старшою ще більш-менш.
Коли мені було 4 роки, батьки розлучилися, і я дуже тяжко переживав це, хвилювався за батька, нудьгував без нього. Майже все життя (мені зараз 30) я відчував нестачу чоловічого виховання.
Власне, чому я посварився із родичами. Я відчуваю, що левова частка проблем у моєму житті, саме через погане виховання, або відсутність такого. Я відчуваю себе мало того, що зіпсованим, але й взагалі не пристосованим до реального, дорослого життя.
По суті, в моєму житті була відсутня доросла людина, яка б мене спрямовувала або ділилася досвідом, розповідала, як правильно чинити в тій чи іншій ситуації.
Практично все життя я дію за методом спроб і помилок. Але помилок було дуже багато, а корисного результату дуже мало. Не було в моєму житті людини, яка б спрямовувала, пояснювала. Моя мати переважно дбала лише про матеріальне.
Так, я був нагодований, одягнений, але в моєму житті вона не брала участі, не цікавилася, не підтримувала. Навіть десь, як до особистості, весь час була неповага та насмішка, я не пам’ятаю, щоб колись мене хтось похвалив, весь час якесь засудження.
Але найголовніше, що ніхто мені не розповідав про доросле життя. Що воно таке бути дорослим, як вони живуть, адже це найголовніше.
Є приказка якщо хочеш допомогти голодному, то не давай йому риби, а дай йому вудку і навчи рибалити. А мені, по суті, тільки рибу і давали все життя, і в результаті в житті я людина, що абсолютно не відбулася і не пристосований до життя зовсім.
Заробляю так, що ледве на життя вистачає, живу один. Родини, дітей, не маю. Батьки свого часу навіть елементарних речей мене не навчили. Тому зараз маю самотність, купу кредитів та апатію до цього життя.
Ось така історія загалом. Просто було б цікаво почути думки сторонніх людей.
