Коли ми з чоловіком вирішили розлучитися, доньці було лише чотири роки. Він казав, що кожні вихідні приходитиме до неї і забиратиме до себе. Але його відвідувань вистачило на пів року, а потім він зник, надсилав лише гроші регулярно. Батька гроші не замінять, але я вже змирилася з цим.
До того часу, доки дочка одного разу не висунула вимогу знайти їй тата. Сказала, що у всіх подружок є, і вона теж хоче, щоб тато приходив за нею до дитячого садка, дарував подарунки та гуляв у парку.
Мені стало її дуже шкода, адже певною мірою і моя провина у тому, що ми з нею залишилися вдвох. На той момент у мене був коханий чоловік, і я вирішила познайомити їх, але доньці він не сподобався. У нього були свої діти від першого шлюбу, старші за мою Олю і він вирішив, що вміє їх виховувати. Постійно робив моїй доньці зауваження і мені казав, щоб я суворіше до неї ставилася.
Я подумала, чому це я заради нього маю карати свою дитину? І через це ми розлучилися, про що я анітрохи не жалкую. Якийсь час я була одна, поки не познайомилася з Антоном. Мені здалося, що це той чоловік, який стане батьком моєї доньки.
Він був уважним, дарував їй подарунки, ми разом ходили гуляти й Оля дуже прив’язалася до нього. Коли він зробив мені пропозицію, я погодилася. Він мені подобався, а головне з донькою порозумівся. Я була щаслива, але виявилося не довго.
Наші стосунки були зруйновані, коли він мені сказав: “Твої батьки дуже люблять Олю, то нехай вона буде з ними, а ми пару років поживемо для себе, а там будуть у нас свої діти”. Особливо мене зачепила фраза «свої діти».
Це що ж, я маю заради нього відмовитися від рідної дитини? Я виставила його за двері, після чого він більше ніколи не дзвонив. А я вкотре переконалася, що порядних чоловіків не існує!
