Я виросла у досить суворій сім’ї релігійних фанатиків, а саме у сім’ї членів секти (назву казати не буду). Мама стала такою через бабусю, а батько пішов із головою за мамою.
Заборон було багато: не можна було фарбуватися; ходити з розпущеним волоссям; носити штани та джинси; ходити у кіно, кафе, торгові центри; мати друзів чоловічої статі; слухати будь-яку популярну музику; дивитися телевізор і таке інше. Все це було великим гріхом, який пізніше карався проповідями та розправою для очищення «брудної» душі.
Звідки брали одяг, продукти та інше? Церква, ринок, благодійні фонди. Хоча я не скажу, що наша сім’я жила у злиднях і зводила кінці з кінцями. Батько працював на птахофабриці, мама – швачка в ательє. Понад 50 відсотків доходу йшло на допомогу церкви – секти та хворим.
За класикою жанру дітей, вихованих у тиранії, на порозі сімнадцяти років, я закохалася у двадцятидворічного хлопця із сусіднього будинку, який навчався на програміста. Приховувати подібне в такій сім’ї було неможливо, тому мої батьки дізналися про це, як тільки я почала затримуватися після школи чи прогулянок.
На мої слова: “Я його кохаю і жити без нього не хочу”, відповідали: “Він слуга Сатани, як і його мати-повія”. Супроводжувалися ці розмови коронним відкриттям біблії та підрахунком ударів ременем, що висів на кухні.
Справа була в тому, що сім’я мого хлопця була самою звичайною. На додачу до цього “смертного” гріха його батько тримав бар, а мати займалася орендою квартир подобово (напевно, через це й отримала ярлик “повія” від моєї мами).
Навіть після того, як мене закривали вдома, позбавляли можливості підходити та відчиняти вікно – він не пішов від мене і не знайшов собі іншу. Хоча мати весь час хапалася за серце, плакала та стверджувала:
– Ти йому не цікава, він хоче твоє чисте тіло використати для гріха. Погратися та викинути. Він обтрусився і пішов, а ти зіпсованою дівкою залишишся. Горітимеш у вогненному озері.
Мені доводилося підкорятися, щоби не потрапити на проповіді до “служителя”. З дитинства закріпилося, що це найгірша процедура з промиванням моїх та батьківських мізків.
У вісімнадцять я з горем навпіл переїхала жити до свого хлопця на орендовану квартиру. Переїзд був морально важким – батьки просто мене не помічали.
Я ходила по квартирі, як у моргу. Вони про щось розмовляли, а я в цей час відчувала жахливе почуття провини за те, що відвертаюся від них. У душі я розуміла, що жити так не можу, я не фанатик і витрачати своє життя на молитви впереміш зі страхом не хочу.
Через два роки спільного проживання ми одружилися. Начебто все, можна видихнути, життя налагоджується, я навчаюсь в університеті про який мріяла, прокидаюся щоранку з коханою людиною і навіть підтримую спілкування з мамою!
Але все знову покотилося в яму коли я чекала дитину. На радощах зателефонувала батькам із новиною, що вони стануть бабусею та дідусем. Батько відреагував спокійно, мама мала істерику до нервового зриву.
Протягом майже всього періоду виношування мені надходили дзвінки з погрозами та словами: “Ти приведеш на світ грішну дитину, ви потім будете страждати у пеклі”. Мама приїжджала до мене з “вибаченнями”, але знову продовжувала говорити те саме і молила мене поїхати в якесь село, де мені нібито допоможуть “привести на світ світлу дитину”.
Після появи малюка наше спілкування припинилося і я заблокувала номери всіх членів моєї родини. Мама зі служителями ще довго намагалася потрапити до нас у квартиру, засовували до поштової скриньки флаєри із запрошенням на збори та книги. Проте бажання розмовляти із родичами відпало назавжди.
Моїй дитині було вже 5 років, коли ми приїхали відвідати батьків чоловіка. Я розмовляла зі своїми старими сусідами, і вони розповіли мені, що батько з матір’ю ще 4 роки тому роздали всі речі бідним, продали квартиру і поїхали в невідомому напрямку.
Насправді дуже прикро і сумно, що мої батьки не змогли прийняти мій шлях і виховувати свого онука як звичайні бабуся з дідусем. Я розумію, що у них в пріоритеті були фанатичні ідеї про Небесне Царство і Судний день. Звичайно, від цього я не стала менше їх любити та переживати за них, але шукати не намагалася.
Можливо, їм довелося зректися мене через тиск секти, оскільки я потрапила до списку людей, з якими розмовляти було заборонено.
Зараз я в справжньому Раю, про який все дитинство розповідала мені мати. І все тому, що мій чоловік допоміг мені вибратися з цього кошмару і розплющив очі на те, яким може бути насправді життя.
