Була я дівчинкою позитивною з усіх боків. Тому до мене постійно підсаджували двієчників, ледарів та хуліганів, очевидно, з метою перевиховання. Я не була в захваті, але вважала, що повинна їм допомогти.
Не завжди вдавалося допомогти новому сусідові з успішністю. Але чомусь під моїм впливом однокласники втихомирювалися. В нагороду я ніколи не отримувала бажане. Хотіла, щоб поруч сиділа подруга, а діставався мені наступний кандидат для педагогічних експериментів.
Так було й у старших класах, коли за однією партою зі мною опинився Лопухівський.
Прізвище у нього було дуже промовисте, та й на вроду він був дуже гарний. Обдарований природою, фізичною силою, хлопчик міг дати відсіч будь-кому.
Він знав собі ціну. Мене бентежила його ясна посмішка, та чудова ямочка на щоці.
Зазвичай він не слухав учителів, а напівлежачи на стільці, роздивлявся довкола. Неодноразово його погляд зупинявся на мені, що дуже бентежило.
Іноді оглядини він супроводжував компліментами на мою адресу. Це збивало з пантелику. Відчувала, що одного разу не впораюся зі своїми емоціями. Ні, мені не подобався Олексій, якщо говорити про кохання. У мене був інший об’єкт для обожнювання.
Він же став для мене другом. А якщо так, то я мала бути завжди на його боці! Якось усіх нас покарали за те, що хтось зірвав газету, вивішену на шкільному стенді. Через те, що головна стаття з карикатурою в ній була присвячена Льошці, підозра впала на нього.
Нас не випускали з кабінету в очікуванні того, що зізнається винуватець. Звісно, що це нікому не сподобалося, і всі почали його звинувачувати у скоєному. Хлопці почали йому погрожувати. Дівчата слізно благали зізнатися. Він же стверджував, що нічого подібного не робив.
Тільки я заступилася за нього, вказавши, що немає жодних доказів. Не поступилася і в битві за друга перед дорослими. Природно, що за кілька годин вони розчулилися, та всіх відпустили по домівках. Однак недобрий осад все ж таки залишився.
Пройшло багато років. Мій дорогий Лопушок неодноразово доводив мені, що він є вірним товаришем. Ми часто зустрічалися. Він працював барменом в одному із шикарних ресторанів міста. Я заходила до нього в гості зі своїми подружками, навіть залицяльниками.
Він мав неймовірну “чуйку”. Відразу розумів, хто з них липовий, а хто справжній супутник, який мені відповідає за духом. Не раз я переконувалася, наскільки він правий.
Регулярні зустрічі випускників також відзначали у закладі, де він працював.
Якось і він приєднався до спільного застілля. Хтось згадав про те, як я колись завзято захищала свого приятеля. Під веселий регіт і жарти, він раптом сказав мені на вухо: «А вони ж мали рацію!».
Я давно вибачила його. Але ця подія стала гарним уроком: можна потрапити в халепу завдяки своїй довірливості!
