Мені 34 роки, йому 24. Але, попри свій вік, він досить серйозний, і не скажеш, що йому стільки років. Як мінімум, мій ровесник.
Зійшлися банально: мені погано, а він – мій друг (і партнер з бізнесу). Спочатку зустрічалися, а потім зненацька він запропонував жити разом. У мене 2 квартири та будується будинок. Машина також є. Він живе з мамою та бабусею в трикімнатній, зате в Києві, а я за містом.
Моя умова: хочеш бути зі мною і їдеш на все готове, плати мою іпотеку, квартира іпотечна, решта вже маленька. Я не меркантильна, але якщо ти так хочеш усім користуватися моїм і дорогим (а я купувала хороші речі), переїхати в абсолютно нову квартиру, то щось роби. Але він туди нічого так не купив.
Отже, після 2-х місяців у нього крах у бізнесі. Я, як пристойна жінка, йому хотіла допомогти. Відкрили ще один магазин. Який у підсумку ліг мені на шию ярмом, працювати мій хлопець явно не хотів.
Ранок починався зі сварки — він не хотів працювати, а хотів спати (наприклад до 15), мені набридало лаятися і я їхала одна. Знову скандал, чому я його не розштовхала. Через 5 місяців я перестала щось робити. Пустила ситуацію на самоплив.
Далі пішли претензії, що я не даю грошей. Відповідь моя: «А ти їх заробив?». Я плачу абсолютно за все. Він канючить на дрібниці і звинувачує мене, що мало грошей, а його знайома поїхала в круїз.
Тепер я обмежила його у всьому. Змусила ходити працювати. Але за квартиру він давно не платить, бо нема з чого. При цьому плани в нього величезні.
І ось я подумала, а чи не переїхати мені до його батьків? Я не платитиму за комуналку, не буду готувати. Житиму, як він «нічого не знаю». Порадьте як хлопця поставити на місце?
Він і допомагає, звичайно, і за машинами дивиться (купила другу), але я не можу вирощувати синочка. Інтиму мені з ним вже теж не хочеться. Пів року немає. І отримую за це теж постійні закиди.
