Я забрехалася всім – собі, батькам, коханому. Сиджу на двох стільцях, а зізнатися не можу

Рік тому я переїхала до свого молодого чоловіка з дитиною до іншого міста. Звільнилася з роботи, забрала дитину з дитячого садка та приїхала. У рідному місті лишилися друзі, батьки, квартира. У новому нікого, окрім кількох знайомих та моєї молодої людини. Виїжджала з відчуттям і недомовленістю перед ним, що це на якийсь час, не назавжди, а так для проби пера.

І ось почалося наше спільне життя. Хлопець, як виявилося, теж був не надто готовий прийняти нас. І розпочалися нескінченні сварки, нерозуміння, недомовленості. Моєму синові теж довелося не легко, новий дитячий садок, нові діти, і він зовсім один, тільки мама. Але при цьому ніхто розлучатися не хотів, розуміли, що любимо одне одного, і треба пройти всі разом.

Він непоступливий, запальний чоловік, через це я стала щось недомовляти, щоб не призводити до зайвої сварки і, живучи весь цей час, я намагалася повернутися у своє рідне місто, але щось тримало, можливо, почуття.

Постійно капала йому, що мені погано, що я хочу назад, що сину погано. Постійно підводила до розриву, але всередині не була згодна з собою. Він терпів, кричав, просив, умовляв. А я на своєму стояла, мабуть, насправді мені погано було, не влаштовували стосунки, стихли почуття або ще щось.

І ось тільки зараз потихеньку все стало налагоджуватися, і стосунки із сином стали кращими, і прислухатися він став до мене. І мені вдалося виїхати додому, у мами був ювілей, поїхала без речей, просто на кілька тижнів.

Відразу після приїзду запропонували чудову роботу, я погодилася, розуміючи, що такої пропозиції більше не буде, але в глибині душі розуміла, що помиляюся. Думала, що вдасться вмовити коханого поїхати за мною, але ні. Усі перспективи у чужому місті він не розглядає.

Я забрехалася всім – собі, батькам, коханому. Сиджу на двох стільцях, а зізнатися не можу. І що зрештою, ми майже розійшлися: він втомився від моєї брехні, що я не їду назад додому. Сказав якось, тобі краще вдома, ось і залишайтеся там, я втомився.

З’ясувалося, що у нього почалося листування з іншою жінкою, боюся навіть уявити, якщо було щось більше. А в рідному місті, якщо бути чесною, мені погано без нього, самотньо і не так все добре виявилося, як думалося. Лише високооплачувана робота, яка буває раз у житті.

І ось у мене є останній шанс все повернути, але стільки втрачено часу, стільки брехні, сама себе загнала в цей кут. Він ще чекає, от тільки не знаю, любить ще чи ні. Усі мої рідні проти повернення мого, адже й я цілий рік невпинно твердила, що мені погано в іншому місті.

А зараз хочу повернутися, довіритися своєму чоловікові, яким би він не був, і плисти однією течією по життю. Ось тільки боюся, що час мій вибіг, і нічого не повернеться.

Чи це просто мій страх бути без нього і насправді мені тут у рідному місті добре? Якщо повернуся, раптом нічого не вийде, і знову сумуватиму за домом, квартирою, за яку доводиться платити, і роботи більше такої не буде.

Скажу що молодик не подарунок, та ще який! Але відчуття людини поруч, яка за внутрішнім відчуттям твоя, прекрасне.

Related Post

Вінок,який вона зберігала вдома і став її карою за все, тепер вона з ним не розлучаєтьсяВінок,який вона зберігала вдома і став її карою за все, тепер вона з ним не розлучається

Цю історію мені бабця розповідає саме вона мені тоді наказала ніколи і нічого не нести додому з кладовища. У нас колись сусідка була, дуже забезпечена жінка, діловита, і господарство у

Коли я їхав додому – заснув, причому на чиємось плечі, коли прокинувся то побачив гарну дівчину, майже одразу закохавсяКоли я їхав додому – заснув, причому на чиємось плечі, коли прокинувся то побачив гарну дівчину, майже одразу закохався

Заснув в маршрутці, зустрів кохання. Хочу розповісти вам історію свого знайомства з майбутньою дружиною. Це сталося взимку минулого року. Знаєте, я той тип чоловіків, яких називають “ведмедями” – в зимовий