Я жахнулася від почутого і поволокла дівчинку в магазин, накупляла їй всього, взяла за руку і провела по вказаній адресі додому, коли геть стемніло

Я з деяких пір не даю милостиню і нічого нікому не дарую якщо до того немає причини. Ще в молодості я була ладна віддати останню копійку, останню сорочку для нужденного, хоча сказати що я в чомусь не потребувала теж було важко.

Я як і всі жила в гуртожитку, підпрацьовувала продавцем у вільний час, мала яку не яку копійку, але цього якраз вистачало на дорогу, харчування і приладдя для університету.

Я чогось думала що йти на вулиці і просити милостиню можуть тільки ті, кому дійсно вже край треба чужа допомога, тому, у кого немає іншого виходу. Тому давала, щиро, від серця і інших просила аби давали.

Уже в більш зрілому віці я зустріла на вулиці маленьку дівчинку, пошарпану і обдерту всю, спитала чого вона без батьків тут ходить сама, в одному з перевулків який майже не освічується ліхтараями. -Мама працює, до неї дядько клієнт прийшов, от вона і дала мені 5 гривень на цукерку, сказала щоб я пішла погралася, я мала ще годину назад вдома бути, але двері на замок зачинені, дядько ще не пішов, мабуть сьогодні мама грошей заробить мені на їжу.

Я жахнулася від почутого і поволокла дівчинку в магазин, накупляла їй всього, взяла за руку і провела по вказаній адресі додому, коли геть стемніло.

Коли ми прийшли, на порозі мене зустріла знервована жінка. А з квартири виходив задоволений чоловік, сказав дякую, за ваші золоті ручки і підмигнув жінці. Але вона не була схожа на жінку легкої поведінки, навпаки, як на мене це жінка, яка обшукала скрізь свою дитину, але не могла покинути клієнта, ким би він не був.

Я ж тебе просила сходити в магазин і вертатися, далеко не йти, що за мотлох знову на тобі,жінка вибачилася і поволокла дитя за шкірку в квартиру. Чого ти мене позориш, знову милостиню просила, взяла моду, що за ігри.

Я не стала напрошуватися в квартиру але з криків що доносилися з будинку зрозуміла, що мама працює масажистом, а донька любить побешкетувати, , навіть пьодумала про те, що якби на моєму місці була соціальна служба, могло б бути горе. Так і пішла додому, лишилася без вечері, тепер тричі думаю перед тим як комусь давати милостиню.