Я виросла у простій робочій родині. Тато працює водієм автобуса, а мати – звичайною продавчинею. У мене ще є молодший брат Андрій. Скільки себе пам’ятаю, завжди хотілося багатого та гарного життя. Я ніколи не уявляла себе дорослою і такою ж бідною трудівницею, як мої батьки.
О ні, в моїх мріях я була багатою красунею, що мала великий будинок, гарний автомобіль, чоловіка бізнесмена. Тому жодних стосунків із хлопцями мого кола, я ніколи не заводила. Можливо, вони всі вважали мене занадто гордою.
Мені було все одно, я не збиралася витрачати свій час на якихось жебраків. Маму турбували мої дитячі мрії. Вона завжди казала, що настав час спуститися на землю, і перестати літати в хмарах. Але ні, я не збиралася жити так само, як мої батьки, рахуючи копійки від зарплатні до зарплатні.
Після закінчення школи я заявила батькам, що поїду навчатися у місто, де проживала двоюрідна сестра мого батька. Батьки були шоковані, вчитися можна і в нашому містечку, та жити вдома. Тим більше, що тітка Рая з батьком практично не спілкувалася.
Але я вперлася, і поїхала назустріч своїй долі. Тітка прийняла мене прохолодно, не приховуючи свого невдоволення моїм приїздом. Але я її заспокоїла, сказавши, що довго в неї не затримаюсь. Подала документи до технікуму, і незабаром почала навчатися.
Але не навчання було моєю головною метою. Я мріяла знайти багатого чоловіка, хай він навіть буде старшим за мене, це неважливо. Шукати його я вирішила через Інтернет.
Адже в цьому місті я нікого не знала, тому всесвітнє павутиння мені здалося оптимальним варіантом. Скажу вам відразу, що мої пошуки увінчалися успіхом, але у мене на це пішло два роки. Я не буду тут описувати всі мої удачі та промахи, бо це займе багато часу.
Та й мову веду зовсім про інше. Про те, що я все ж таки домоглася того, про що з дитинства мріяла. Я зустріла заможного чоловіка, хоча він і був на 24 роки від мене старіший. У Антона за плечима було два шлюби, та троє дітей.
Він саме шукав милу, юну дівчину, яка розділить з ним весь тягар життя, тож нею стала я. Але заміж офіційно він мене так і не покликав, хоч ми живемо разом уже три роки. Так, у мене є все, про що я мріяла: великий, гарний будинок, машина, чоловік бізнесмен.
Але я розумію, що прав на це зовсім не маю. Я знаю, що будь-якої миті коханий може виставити мене за двері, тому я поводжуся тихо і скромно, істерик і скандалів не влаштовую, навіть коли дізнаюся про зради Антона.
Так, у мене є все, про що я мріяла, крім щастя. Я не люблю Антона, а він тримає мене за гарну іграшку. Але що буде, коли я набридну йому? У своїх планах я не врахувала головного: кохання, довіри, простих людських стосунків…Я, як собака на сіні:хочу кохання, та весілля, але не хочу злиднів! Як вчинити, навіть не уявляю?
