У сестри одна дитина, у нас із чоловіком двоє дітей. Часто виходило так, що я домовлялася з мамою про те, щоб вона до нас приїхала, з дітьми посиділа.
Але мама в останній момент мені дзвонила, та говорила, що вже сидить з дитиною сестри, тому нам треба запросити маму разом з дитиною, або самим відвезти дітей до неї. Це було незручно!
Домовлялися, наприклад, що мама приїде до третьої години дня. Вранці перепитували – все гаразд, мама приїде. О першій годині дня дзвінок від мами: у неї дитина сестри, приїхати не може. І що робити?
У таких випадках чоловік дзвонив своїй мамі. Якщо свекруха мала вихідний, то вона приїжджала, відкладаючи свої справи.
– Навіщо ти їй дзвониш? Давай одразу моїй мамі подзвонимо, вона точно не кине, — почав казати чоловік.
Я сама зрозуміла, що віри мамі більше немає! Почала переживати, що колись ми не зможемо прийти туди, куди хотіли, через поведінку мами.
З сестрою я розмовляла, просила, щоб вона якось раніше вирішувала, куди прилаштувати дитину, щоб усі знали й були готові.
Сестра сказала, що мама наша спільна, я не маю ексклюзивного права віддавати їй дітей, і взагалі, це у нас із чоловіком все заздалегідь, а в інших людей бувають раптові справи.
Перестали домовлятися із мамою. Почали просити свекруху. Мама зауважила, що онуків давно не бачила. Я сказала мамі правду: немає сенсу з нею домовлятися, оскільки постійно все через п’яту точку виходить.
– Що мені, внучку виганяти? Твоїй сестрі двері не відчиняти? – Запитала мама.
– Ти сама винна в тому, що онуку тобі привозять без попередження! Не хочеш це припиняти, а ми чому маємо свої плани перекроювати?
Усе заспокоїлося. Тему мами більше не порушували. Але раптом знадобилося моїй мамі п’ять тисяч гривень. Вона подзвонила мені. Гроші були вільні, легко можна було дати, але чоловік заперечив:
– Скажи їй, що даси, зараз перекажеш, а за п’ять хвилин зателефонуй і скажи, що грошей немає, моїй мамі віддала, вона попросила.
– Не буду! Це ідіотизм!
– Їй можна, а тобі не можна? Кинь її один раз, щоб зрозуміла, як вона нас постійно кидала!
Мамі грошей дала, чоловіка не послухала. Він розлютився!
– Я більше не проситиму маму, щоб вона посиділа з дітьми. Зберешся на манікюр, дзвони своїй матері, а потім, коли вона не приїде, бігай, шукай, куди дітей діти. Я більше в цьому не беру участі!
Подзвонила свекрусі. Вона сказала, що не хоче лізти в наші стосунки. Син її просив мені відмовляти, вона погодилася.
– Це не означає, що я не чекаю від тебе дзвінків із проханнями посидіти з дітьми. Але, спочатку розберіться між собою. Як розберетеся, дзвоніть, я завжди рада, — сказала свекруха.
З чоловіком ми посварилися. Через ті п’ять тисяч. Пояснюю йому, що його ідея була дріб’язковою. Мама – вона і є мама, незалежно від образ і від того, сидить вона з моїми дітьми чи не сидить.
Вона моя родина! А в нас не бартер: від неї користь, добре, будуть гроші. Чоловік все одно про кидалово товкмачить!
Поки що обходжуся послугами сусідки. Або записуюсь у салон краси на той час, коли чоловік точно буде вдома. У кіно тепер одна ходжу. Не хоче чоловік дзвонити своїй мамі, не треба, нехай сам сидить із дітьми.
Тільки сестрі добре! Захотіла – впала, як сніг на голову, а мама й відмовити не може. Чи варто взяти приклад із сестри?
Навіть не дзвонити мамі, а просто привозити до неї дітей, та ставити перед фактом, що найближчі три години мама з ними сидить!
Зважаючи на все, це більш робоча схема, ніж з’ясовувати вільний час, заздалегідь дзвонити та домовлятися. Що мені робити? Яку пораду мені дасте?
