Як чоловік почав заробляти, так мисливців поживитися за наш рахунок в оточенні побільшало. Але від рідні я такого не очікувала.
П’ять років тому, коли я виходила заміж, рідні дивилися на мене з жалем.
– І де ти тільки його знайшла, – кривилася тітка, – Ні будинку, ні подвір’я. Роботи, і тієї немає до ладу.
Мама співчутливо кивала головою і вмовляла мене ще подумати. Мовляв, не буде тобі з таким хлопцем щастя.
— Ось в Ірини з другого під’їзду племінник такий гарний наречений, його з руками відірвуть. І машина є, і квартиру нещодавно купив. І чого ти з ним зустрічатися не захотіла, не розумію, — журилася мама.
Я навіть не намагалася щось рідним пояснити. Головне, що я знаю, який Ігор розумний та молодець, і що я почуваюся з ним, як за кам’яною стіною.
Після весілля ми переїхали в убогу однокімнатну квартиру, що дісталася чоловікові від мами, яка пішла з життя ще до нашого знайомства.
Про дідову двокімнатну, яку мама завжди обіцяла віддати мені, як тільки я вийду заміж, вона “забула” і продовжила здавати її в оренду.
Я дівчина не горда, скандалити та нагадувати про обіцяне не стала. Власними силами, зібравши всі наші жалюгідні накопичення та взявши невеликий кредит, ми з Ігорем зробили косметичний ремонт у квартирі.
Вийшло досить непогано, про що мені сказали здивовані батьки, котрі прийшли в гості.
— Треба ж, бригаду не наймали, а як акуратно зробили. Ігореві напевно хтось підказував, не міг же він сам до цього додуматися, — продовжувала сумніватися в зяті дорога матуся.
На другий рік нашого спільного життя у чоловіка почалися проблеми на роботі. Зарплату сильно скоротили, обов’язків навісили вдвічі більше. Ігореві довелося звільнитися, а нова робота, як на зло, ніяк не знаходилася.
Було дуже тяжко. Кілька разів я зверталася за допомогою до батьків, позичала у них невеликі суми грошей. Які, одразу зазначу, віддавала без запізнень зі своєї зарплати.
— Ось бачиш, вже почалися проблеми, а ви одружені зовсім нічого. Говорила я тобі, подумай краще. Але ні, ти вперлася рогом, – вимовляла мені мама.
Тітонька, мамина сестра, дізнавшись про наше важке становище, примчала з гуманітарною допомогою, з якої я потім півдня сміялася. Привезла якісь свої старі речі й те, що давно завалялося у кухонних шафах.
Я, звичайно, дякую, але наступного ранку без жалю винесла пакет з дарами тітки на смітник. Свого мотлоху навалом, тільки чужого не вистачало.
Ще кілька років нас із чоловіком, що називається, штормило. А потім зненацька поперло. Ігореві запропонували працювати вахтовим методом на дуже перспективному напрямі.
Графік роботи не найзручніший, два місяці там, один вдома, але зарплата була гідна. Чоловік погодився, спробував і сказав, що у такому режимі цілком можна жити.
Ось вже рік чоловік їздить на вахту. На його зарплатному рахунку накопичилася кругленька сума грошей, яку ми думали витратити на купівлю квартири. Все-таки час розширюватися, планувати дітей.
На початку літа та сама тітонька відзначала черговий ювілей. Зібрала всіх нас, я прийшла без чоловіка, тому що Ігор якраз був у від’їзді. Сіли ми, за стіл, приготувалися вітати іменинницю.
Дійшла черга до мене говорити тост і подарунок дарувати. Тітоньці я приготувала набір косметики та дуже гарний чайник з фантастичним розписом ручної роботи.
Коли тітка побачила пакет із дарами, обличчя її витяглося і вона, анітрохи не соромлячись, випалила:
— У вас грошей кури не клюють, а ти мені якийсь чайник принесла? З вашим матеріальним становищем треба гроші рідним дарувати, а не дрібниці якісь.
Ще додала, що вона нам допомагала у скрутну хвилину. Це вона пригадала, як свій непотріб нам приносила, який я на смітник винесла. Я спочатку подумала, що вона жартує.
І як би жартома теж відповідаю, що фінансами у нас чоловік займається. Зрештою, саме він і заробляє великі гроші.
Але тітка гумору не зрозуміла і відразу завела нову пісню про те, що чоловік мене тиранить і від такого треба бігти, як найшвидше.
Найсмішніше, що решта її підтримали. Почали обурюватися, як так можна, дружину обділяє негідник який.
Тітонька розійшлася і прямо сказала, що розраховувала від мене в подарунок отримати ні тисячу, ні дві тисячі, а всі п’ять тисяч гривень, а може навіть більше.
Їй, мовляв, треба робити ремонт. Як вам подобається таке нахабство? За три старі халати та облізлу куртку, яку вона мені колись віддала, тітка сподівалася отримати не маленьку суму, зароблених тяжкою працею, грошей.
Коли я їй про це сказала, отримала у відповідь просто потік прокльонів. Як завжди, ніхто, навіть мама, на мій захист не встали.
Що ж, давно час було послати до дідька всю родину. Заблокувала всіх родичів у телефоні та зовсім своєї провини не відчуваю. З такою ріднею й ворогів не треба!
